Читати книгу - "Війни Міллігана"

176
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 93
Перейти на сторінку:
повернувся до нього:

— А ти хто такий?

— Це Біллі Мілліган, — представив його Ленні. — Ми разом робили годинники.

— А-а-а. Чув я про тебе, — кинув він гострий погляд на аллена.

Той нічого не відповів і потягнув Ленні убік.

— Слухай, не будь таким ідіотом, — зашепотів він. — Дозволь я сам з ним говоритиму. Не можна продавати такий годинник за п’ятірку!

— Ну добре. Але якщо він не погодиться й піде, я візьму п’ятірку.

— Ленні, я справді хочу цей годинник, — гукнув наглядач. — Я просто зараз піду і віддам гроші твоєму соціальному представникові.

— Ленні не віддасть його менш ніж за тридцятку, — оголосив аллен.

— Та ти збожеволів!

— Якщо ви хочете цей годинник — доведеться заплатити саме стільки, — знизав плечима той.

— Та пішов ти! — кинув наглядач і вийшов з майстерні. За годину він повернувся з чеком на 30 доларів і простяг його Ленні. Виходячи з майстерні, він кинув через плече:

— Тримайся від моїх справ подалі, Міллігане.

Ленні радісно застрибав по кімнаті:

— Господи, я навіть не знаю, куди мені діти тридцять баксів!

— Треба витратити половину на матеріали, — поклав йому руку на плече аллен.

— Що?! То ж мій годинник був!

— Слухай, ти ж хотів віддати його за п’ятірку, — сказав Зак. — А що за матеріали ти хочеш купити, Біллі?

— Деревину. На п’ятнадцять доларів можна купити трохи непоганої веймутової сосни.

Ленні погодився, і аллен зробив замовлення, скориставшись телефоном у загальній кімнаті. На жаль, виявилося, що на доставку деревини в майстерню лікарні знадобиться аж два тижні.

— Ну о-о-о-от, — простогнав Ленні. — У нас купа інструментів і прірва часу, а ми просто сидимо тут! Справжній злочин так гаяти час!

— У когось є ідеї? — спитав Зак.

— Ну, одні двері ми вже зняли, — сказав аллен, — можемо зняти ще одні.

— Це вже ризиковано, — не погодився Ленні.

— Нічого не поробиш — нам потрібна деревина.

Двері у буфет зникли швидко.

Двері, що вели у відділення № 15 і до кабінету юриста, вкрасти було складніше, тож троє спільників склали план. Вони встановили перед цими дверима стійку й почали продавати напої. Під цим прикриттям їм удалося послабити завіси дверей. Потім Ленні відволік увагу наглядачів, а Зак і аллен швиденько зняли двері, поклали їх на столик і покотили в майстерню, де швидко розпиляли «докази» на дошки.

Протягом наступного тижня наглядачі й відвідувачі розкупили журнальні столики, як гарячі пиріжки, і партнерів знов охопила жага деревини. Вони розробили план, потренувалися й розділили обов’язки, у результаті чого зі складу зникли чотири дубових столи, а з кабінетів, медпунктів і віталень — кілька стільців.

аллен з невеликих старих столів створив власний шедевр — великий підлоговий годинник. Він навіть зробив підпис на маятнику: «Біллі».

— У нас будуть неприємності, — переживав Ленні.

— Та що вони нам зроблять? Посадять за ґрати? — буркнув Зак. — Аби тут була десь краща деревина — я б миттю і її вкрав!

— Нічого кращого тут уже немає.

— Стривай… — задумався Зак. — У кімнаті музичної терапії стоїть старе піаніно! Ним же ніхто ніколи не користується! Ніхто і не помітить, якщо ми його поцупимо, — а якщо й помітить, то нескоро!

Ленні та аллен застогнали.

Прийшла черга піаніно. У час «ікс» вони з інструментами, ручкою для кермування від тачки й чотирма коліщатками пробрались у кімнату музичної терапії. Тут вони миттю прикрутили коліщатка до верхньої частини піаніно й перевернули його догори дриґом. Про лавку теж не забули — її розібрали й уклали між ніжками інструмента. Наостанок до нього приладнали ручку для кермування й викотили в коридор. Ленні та Зак штовхали всю конструкцію, а аллен тягнув її за ручку спереду й направляв. Ніхто й оком не моргнув на трьох пацієнтів, що котять якусь дерев’яну тачку з дошками.

Нарешті в майстерню доставили замовлену деревину, яка дуже швидко перетворилася на годинники й журнальні столики. У день, коли дозволяли користуватися телефоном, аллен зателефонував у місцевий магазин, який продавав товари поштою, і зробив їм хорошу пропозицію. Скоро у клініку приїхав представник магазину. Йому дуже сподобалися вироби пацієнтів, і він замовив сто годинників.

Партнерам довелося розширятися. За 30 доларів на тиждень вони найняли на роботу пацієнтів із відкритих відділень, і в Лімі почався період такого розвитку працетерапії, якого ще ніхто тут не бачив.

томмі розробив поетапне виробництво, і скоро годинників стало так багато, що товариші змогли заручитися підтримкою кількох наглядачів — адже майже всі вони хотіли й собі такі самі. Згодом «Три партнери», як вони стали себе називати, освоїли інструменти для роботи зі шкірою й чоботарським приладдям, і в клініці з’явилася майстерня шкіряних виробів. У Ленні виникла ідея розібрати одну зі стін майстерні та з тієї цегли скласти піч для обпалу кераміки. Скоро в товаришів було достатньо грошей, щоб купити ще три такі печі.

Гаррі Відмер, начальник відділу працетерапії, одного разу завітав у майстерню у свій вихідний і покликав аллена до кімнати нагорі.

— Міллігане, я бачу, ви багато в чому розумієтеся. У мене тут є кілька машин — але я й гадки не маю, нащо вони треба. Давно вже хотів викинути їх на смітник, та може, вам знадобляться?

томмі оглянув обладнання «Девідсон-5000» — офсетний принтер і друкарський станок, якими вже давно не користувалися.

— Так, гадаю, ми придумаємо, що з цим зробити.

— Ну, тоді беріть. Але не забудьте про мою долю.

Разом зі своїми робітниками партнери перенесли обладнання в невеличку порожню кімнату біля майстерні. На їхній імпровізованій деревооброблювальній фабриці вже давно все було налагоджено, тож Ленні, Зак і аллен могли приділити всю увагу друкарським машинам.

Ленні згадав, що їм може допомогти один з пацієнтів, Ґас Танні, який сидів у Лебанонській в’язниці за підробку документів. Справді — він не тільки розповів, як користуватися обладнанням, а й після кількох спроб зміг виготовити підробні бейджики наглядачів і перепустки. Копії вийшли майже бездоганні — їх було вкрай важко відрізнити від оригіналів.

— Що за маячня? Адміністрація платить чортову купу грошей за те, щоб друкувати все це в місті! А ми могли б робити це просто тут і набагато дешевше! — вигукнув Зак. — Нам треба лише дістати трохи чорнила для цього обладнання й засоби для чищення.

аллен підозрював, що якщо адміністрація почне друкувати свої документи у них, то решта грошей, призначених на типографічні потреби, просто зникне у чиїйсь кишені.

Тим часом до товаришів звернулися Сонні Бекер, в’язничний юрист з відділу зоотерапії на прізвисько Товстун, та Арні Логан, бізнесмен, якого визнали неосудним після вбивства конкурента. Вони заснували

1 ... 35 36 37 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війни Міллігана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війни Міллігана"