учителем вашим, і єдинородним Сином Божим, Господом нашим Ісусом Христом, розсуджуємо. Прийшов Господь наш Ісус Христос, людиною був від чесної Діви, що і ви стверджуєте, як ми багато разів чули, прийшов же, маючи зі собою свідчення всіх давніх святих пророків, які про його прихід у світ пророчо провістили. Тоді прийшов і ваш великий пророк і законодавець Магомет, його ж посланим від Бога ви називаєте. Що ж бо? Чи не годилося б йому двох пророків, чи принаймні одного, за свідка мати, аби ясно показав, що він від Бога справді посланий?" Коли це сказали святі, засоромилися гимнософісти, бачивши у словах себе переможеними. Сказав же, усміхаючись, Вассой святий: "Має і сарацинський законодавець славного й істинного пророка, який про нього пророкував, Ісаю святого, і якщо б не засмутилися ці премудрі мужі [гимнософісти], розповів би їм його пророцтво". Сказали вони: ''Зовсім не сумуємо, знаємо-бо прощати тим, що через невігластво грішать, хоч і прикро, що говорять про пророка нашого". Сказав святий: "Чи не ви говорите, що останній зі всіх пророків — пророк Магомет, наче печать пророкам?" Сказали ті: "Так воно є". Сказав Вассой святий: "Ісая-бо, його ж і ви пророком Божим ісповідуєте, говорить у пророцтві своєму: "Забере Господь в Ізраїля голову і хвіст". Тлумачить же там-таки сам пророк слова свої, кажучи про голову, яка владу на лиці бачить, тобто неправедні чинить суди, хвіст же, каже, пророка, що вчить беззаконня. Не гнівайтеся, о мужії Хіба не є ваш пророк хвостом — як найостаннійший (за словами вашими) пророк? І чи не вчить вас діл беззаконних? Бо чи не є це беззаконням, що пророк ваш вам законопоклав, що коли якийсь муж, зненавидівши жінку свою, відкине її, до того ж не посміє знову взяти її, допоки спершу вона не віддасться иншому мужеві. Залишимо ж инші його беззаконні наставлення, вистачить до розуміння Ісаїного пророцтва, що не про иншого когось, лише про вашого пророка Магомета ті слова сказав, кажучи: "Пророк, що вчить беззаконня, це хвіст". Відповіли гимнософісти: "Вміємо і ми філософствувати, але тому, що так хоче Бог, хто ми такі, щоб противитися Його волі. Не потребує Магомет свідчення людського, коли від Бога пророком поставлений і від Нього такі прийняв закони". Сказав Вассой святий: "Чи від Бога він приніс вам такий закон, щоб мати багато жінок і з ними у час постів ваших цілі ночі аж до сходу ранкової зорі проводити в об'їданні і тілесності?" Вони ж казали: "Так є справді". Казали ж инші святі: "Але потрібно на перше ваше відповісти запитання, яке голосить, що краща віра тих, чия краща у війні сила і влада. Якщо віру вашу від воїнської виводите сили, то згадайте давню силу перську, яка, багато завоювавши країв, мало не цілу вселенну собі підкорила. Тоді після них настала монархія грецька, коли Олександр Великий персів переміг. Після того Рим вселенною володів, Що-бо? Чи всі ті праведну мали віру, через те що у війнах були сильними? Ніяк же ні, але ідолопоклонінню переважно належали, зовсім не відаючи істинного Бога, Творця всього. То як ви вашу віру називаєте правдивою через те, що (з допусту Божого за | гріхи наші) змогли в ті останні часи силою воїнства свого? Трапляється ж багато і нам, християнам, що Бога праведно шануємо, з Його допомогою здолати ворогів і перемогти. Коли ж, прогнівавши Христа, Господа нашого, перебуваємо без покаяння, тоді наводить на нас нечестивих людей, караючи нас за гріхи наші. Проте ми, хоч покарані, не відвернемося від Владики нашого, але милости Його просимо, віру і надію на Нього покладаємо, що помилує нас. А вашого учителя, який свідчень пророчих не має, більше ж — супротивного святим пророкам, зовсім не приймаємо, але відкидаємо цілком". Після такої бесіди гимнософісти, сорому та гніву сповнившись, відійшли до князя свого.
Закінчилося вже сім років страждань святих у путах і в'язниці тій тісній і скорботній, де ж удень і вночі в молитві перебували, Давидові безперестанно псалми співаючи і дякуючи Богові за Провидіння щодо них, які минулі життя їхнього літа, проведені в насолодах і широті прогрішень у розкошах, такою великою очищує скрутою і скорботою і що в настільки довгому зміцнює їх терпінні, про яке ж раніше ані подумати не могли. Коли вони так страждали, Вадітзис, той апостат, що град Аморію варварам передав і від Христа відрікся, до в'язниці прийшов на п'ятий день березня-місяця. Заходило вже сонце, коли він одного з в'язнів, що колись у пана Константина-патриція був нотарієм, на ім'я також Константин, через щілину прикликавши, сказав йому таємно: "Знаєш, премудрий муже, яку багато років і аж дотепер маю любов до пана твого патриція Константина. Нині ж стало мені відомо про раду князя, що завтрішнього дня убити вас хоче, якщо не приймете його віри, Я прийшов про те сповістити вам. Ти-бо порадь своєму панові врятуватися від смерти вдаваним до сарацинської віри погодженням, але й ти так само вчини. Думкою ж ніяк не відійдете від християнської віри, але тільки вдавано погодитеся з князем через біду, що загрожує, і милостивий буде до вас Христос". Боголюбивий же муж той, правицею хресне знамення на собі зобразивши, відповів тому супостатові: "Відступи від нас, діячу беззаконня". І пішов той від нього. Пан же Константин-патрицій спитав Константина-нотарія, хто прикликав його до щілини і з якої причини. Він же не хотів перед усією дружиною розповідати, аби часом хтось, забоявшись смерти, не почав бентежитися і думкою вагатися, взяв осібно пана Константина і розповів йому, що сповістив Вадітзис. Константин же патрицій, дякуючи Богові, сказав: "Воля Господня нехай буде". Тоді до дружини своєї звернувся, кажучи: "Перебуваймо, браття, цю ніч у молитві". І, вставши, всі молилися, Давидові псалми співаючи до світанку. Зранку ж дуже рано воєвода один грізний, від князя присланий, з воїнами озброєними до в'язниці прийшов і, святих сорока двох мучеників із внутрішньої темниці вивівши, загороду ж зовнішніх дверей замкнути звелівши, питав їх, кажучи: "Скільки літ сидите в ув'язненні цьому?" Відповіли святі: "Про відому річ нащо питаєш? Сьомий рік закінчується, відколи ми тут замкнені". Сказав воєвода: "За такий довгий час не зрозуміли, яке вам людинолюбство вірніший наш князь виявляє? Ось-бо скільки років жаліє вас, мігши давно стратити, належить-бо доброті його, до вас виявленій, бути вдячними, молитися ж за нього і любити його з усього серця". Сказали святі: "Закон наш велить нам молитися за гонителів наших і тих, що чинять нам
