Читати книжки он-лайн » Любовні романи 💘💔💏 » Афера на двох, Ірен Кларк

Читати книгу - "Афера на двох, Ірен Кларк"

76
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 48
Перейти на сторінку:
28

Олівер

 

І чекати довелося не довго. Вже того ж дня Лео повідомив, що Андрій хоче завтра зустрітись з «Кароліною».

 

Все йшло за планом.

 

Поки що.

 

Я сидів у фургоні, зосереджено вдивляючись у монітор, на якому показувалися дані з усіх наших пристроїв стеження. Навушники щільно прилягали до вух, і я чув навіть найменший шерех, що лунав в офісі.

 

— Андрій уже на місці, — повідомив один із наших людей.

 

Я поглянув на Ніка. Він коротко кивнув.

 

Мої пальці стиснулися на клавіатурі. Усе мало пройти ідеально. Ми витратили купу часу на підготовку цієї операції. Офіс був орендований через підставну особу, техніка налаштована бездоганно. Навіть якщо Андрій вирішить перевірити кімнату на наявність записуючих пристроїв, він не знайде нічого.

 

Тому що всі кнопки керування були в руках Інги.

 

Вона зараз сиділа в офісі під ім’ям Кароліни Міллер, граючи роль холоднокровної бізнесвумен. Якщо щось піде не так, у неї був один вихід — натиснути кнопку, і все обладнання миттєво вимкнеться.

 

Мені це не подобалося.

 

Занадто багато ризиків. Занадто багато речей, які могли піти не так.

 

Але це був єдиний шанс.

 

— Андрій заходить, — голос Ніка вивів мене з думок.

 

Я напружився, стежачи за передачею звуку.

 

Двері офісу відчинилися, й почулися важкі кроки.

 

— Перевірити, — голос Андрія був холодним і впевненим.

 

Я уявив, як його люди методично обшукують кімнату, шукаючи жучки.

 

Я міг майже бачити це: як вони відкривають шафи, заглядають під стіл, перевіряють кожен сантиметр приміщення.

 

Як Андрій сам проходиться поглядом по стінах, уважно вдивляючись у будь-яку дрібницю.

 

Як він напружено вдихає повітря, намагаючись уловити хоч найменший натяк на пастку.

 

У навушниках почувся скрип стільця. Інга, певно, зробила якийсь рух.

 

— Ви завжди такі обережні? — її голос був спокійний, навіть трохи насмішкуватий.

 

Я ледь помітно усміхнувся. Вона грала свою роль ідеально.

 

— Коли маєш справу з такими, як ви, пані Міллер, — відповів Андрій, — обережність — це питання виживання.

 

— О, як же мило, що ви вважаєте мене небезпечною.

 

У відповідь — тиша.

 

А потім звук важких кроків.

 

— Чисто, — нарешті сказав один із людей Андрія.

 

Я відчув, як у мені щось трохи відпустило.

 

Андрій справді не знайшов нічого.

 

— Тепер ми можемо поговорити, — Андрій відсунув стілець і сів навпроти Інги.

 

Мої пальці застигли над клавіатурою.

 

Все. Ми в грі.

 

Я притиснув навушники міцніше до вух, намагаючись не пропустити жодного слова. Напруга була настільки густою, що здавалося, її можна було різати ножем.

 

Інга трималася спокійно, її голос звучав холодно й впевнено, ніби вона народилася шахрайкою світового рівня.

 

— І все ж, — голос Андрія був злегка глузливим, але уважним, — чому саме я?

 

— О, давайте не будемо вдавати з себе скромника, — Інга навіть засміялася. — Я знаю, наскільки вправно ви вмієте обходити податки.

 

Я вловив у голосі Андрія легку самовдоволену нотку. Він був марнославним покидьком. Це добре. Таких людей легше зламати.

 

— І вам це раптом стало потрібно? — запитав він, удаючи, що не надто зацікавлений.

 

— Уявіть собі. У мене з’явилася можливість отримувати великі гроші, про які, скажімо так, не повинні знати відповідні органи. І мені потрібен хтось, хто допоможе їх «відмити».

 

Вона зробила паузу, ніби даючи йому час осмислити сказане.

 

— Звісно, зі щедрим відсотком для вас, Андрію.

 

Я уявив, як він зараз хижо посміхається.

 

— Чому я? — повторив він, проте вже без насмішки, швидше зацікавлено. — Майстрів у цій справі вистачає.

 

Інга не змусила себе чекати.

 

— Тому що мені не потрібні просто майстри. Мені потрібен найкращий.

 

Я закотив очі. Чорт, та він же зараз просто розтане від власного его.

 

Андрій тихо засміявся.

 

— Лестить, не буду приховувати. Але є одна деталь.

 

Я напружився.

 

— У вас є те, що належить мені, і я хотів би це повернути.

 

Тиша.

 

— Ви про флешку?

 

— Саме так.

 

Я подивився на Ніка. Він теж слухав, скрививши губи. Ми обоє знали, що зараз буде ключовий момент.

 

— Навіщо вона вам? — голос Інги залишався незворушним.

 

— Не люблю, коли мої речі потрапляють не в ті руки, — сказав він повільно.

 

Я міг майже почути, як вона знизала плечима.

 

— Насправді мені вона зовсім не потрібна. Просто одна пташка наспівала, що на ній. Рахунки з великими грошима, — відповіла вона так, ніби це була лише дрібна неприємність. — Це, безумовно, цікаво. Але не настільки, щоб ризикувати власним життям.

 

Вона зробила ще одну паузу.

 

— Я забрала її у Ліни, щоб допомогти вам, Андрію.

 

Я бачив, як Нік напружено стискає руки в кулаки.

 

— Допомогти мені?

 

— Авжеж. Я дуже ціную потенційне партнерство з вами, — її голос звучав майже лагідно. — І коли з’явилася можливість підтвердити свою лояльність, я нею скористалася.

 

Ще одна пауза.

 

— Якщо вона вам не потрібна, — сказав Андрій, — я б хотів її повернути.

 

Я затримав дихання.

 

— З радістю віддам, — відповіла Інга. — Але з гарантіями про нашу співпрацю.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 35 36 37 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Афера на двох, Ірен Кларк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Афера на двох, Ірен Кларк"