Читати книгу - "Нова Надія Життя, Немеш Іван"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Попередники
Еліс не відводила погляду від символів, що розгоралися в темряві, ніби залишки зірок, що давно згасли.
„Ти не перша.“
Раптове усвідомлення пронизало її, як електричний розряд.
Хтось уже був тут.
Хтось пройшов цей шлях до неї.
І… більше його не було.
В голові роїлися десятки запитань, але головне з них — що сталося з тими, хто прийшов раніше?
Еліс повільно перевела погляд на сканери. Дані, які надходили, не пояснювали нічого нового. Вся область була чиста. Ніяких уламків, ніяких слідів двигунів, ніяких ознак життєдіяльності.
Але вона відчувала присутність.
Темрява перед нею була не просто відсутністю світла. Вона мала… свідомість.
— Що сталося з ними? — її голос звучав хрипло, наче проривався крізь стіни, що стиснули простір навколо.
Жодної відповіді.
Тільки тиша.
Але вона не була порожньою.
Щось у ній рухалося.
Еліс відчула, як по шкірі пробігли мурашки, коли її власні думки почали формуватися у щось стороннє. Немов їй підказували відповіді, яких вона не хотіла чути.
Їх стерли.
Ця думка спалахнула в голові настільки чітко, що Еліс різко відсахнулася.
Вона не була її власною.
Це не був її голос.
Це було… вкладене.
Немов щось із темряви намагалося говорити через неї.
Еліс повільно вдихнула, змушуючи себе тримати контроль.
Це був момент вибору.
Відступити. Втекти.
Або зробити те, що вона завжди робила.
Йти вперед.
— Що таке „Тінь“? — запитала вона, і цього разу в її голосі не було страху.
Символи перед нею завмерли.
Темрява коливалася.
А потім, вперше за весь цей час, з’явилося слово, яке змусило її кров застигнути в жилах.
„Заблукалі.“
Еліс стисло стиснула щелепи, та відчувала, як всесвіт навколо неї немов би затамував подих. Темрява, що її оточувала, не була просто відсутністю світла—вона дивилася на неї.
Слово „Заблукалі“ горіло на дисплеї, немов клеймо, яке неможливо стерти.
Хто вони?
Що з ними сталося?
І найголовніше…
Чи була вона на шляху стати однією з них?
— Хто такі „Заблукалі“? — Еліс заговорила рівним голосом, хоча серце калатало.
Ніякої відповіді.
Тільки легке мерехтіння символів перед нею.
Вона перевела погляд на сенсори. Жодних змін. Жодних рухів. Але це не заспокоювало. Її інтуїція кричала, що вона не одна.
Щось чекало.
Щось аналізувало її так само, як вона намагалася зрозуміти його.
— Ви чуєте мене? — знову спробувала вона.
На мить було відчуття, що темрява стала глибшою.
А потім, нарешті, на дисплеї почали з’являтися слова.
„Заблукалі—ті, хто залишили свій шлях.“
Еліс напружилася.
Що це означає?
— Вони мертві?
„Гірше.“
Холод пробігся її тілом.
Гірше, ніж мертві.
Що могло бути гіршим за смерть?
— Чому ви кажете мені це?
Знову тиша.
Немов би щось вагалося, чи варто їй знати більше.
І тут на дисплеї спалахнула нова фраза.
„Ти близько.“
Еліс повільно видихнула.
— Близько до чого?
Цього разу відповідь була миттєвою.
„До межі, яку не можна перетинати.“
Щось у цих словах змусило її шкіру вкритись холодним потом.
— І що буде, якщо я перейду цю межу?
Слова з’являлися повільно, майже неохоче.
„Ти приєднаєшся до нас.“
У Еліс завмерло серце.
— Ви—„Заблукалі“?
Темрява перед нею здригнулася.
Символи почали блимати, немов їх щось збурило.
І раптом…
„Втікай.“
Задзвеніла система тривоги.
Датчики зафіксували рух.
І цього разу, це був не сигнал.
Це було щось реальне.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нова Надія Життя, Немеш Іван», після закриття браузера.
