Читати книгу - "Інтригуюче кохання, Лана Рей"

35 Аманда

Я прокинулась від дуже неприємного звуку, який щодня будив нас на ранкові тренування. Впевнена, що цей звук ненавиділи всі кадети нашої військової академії.

За вікном було ще геть темно, тому я поглянула на годинник. Була третя година ночі. 

Лаючись на всі лади, встав і мій сусід по кімнаті.

- Як думаєш, чуму нас вирішили розбудити посеред ночі? - Поцікавилась я.

- Мабуть, що вигадали якесь чергове дурне тренування, - невдоволено пробурчав Крістіан Дрейк, піднімаючись з ліжка.

Цієї ночі Дрейк з друзями знову грали в карти. Він ліг спати близько години назад, тому не дивно, що він був невдоволений, лаявся і бурчав.

Я і сама не так давно заснула, тому що готувалась до завтрашньої контрольної із тактики та стратегії, бо цей предмет мені давався найважче. 

Ми з Крістіаном швидко перевдяглись і вибігли в коридор, де вже зібралось багато наших однокурсників. 

- Кадети, сьогодні на вас усіх чекає перше бойове хрещення. На кордоні нашого королівства з'явились війська варварів. Вони дикі і погано озброєні, але це не заважає їм бути небезпечними. Крім того, серед них є багато різних магів. Наші прикордонні села вже атаковані. Курсанти нашої академії повинні зупинити цих дикунів, поки військові розберуться у ситуації і спланують свої дії,  - Ошелешив нас новиною професор Корвін, який вже був у повному бойовому спорядженні і готовий до бою.

Поряд зі мною тихенько вилаявся Дрейк. Я шоковано спостерігала за тим, як прийшов професор Фобос і почав ділити нас на загони.

Я потрапила в один загін з Тімом і Калебом.  Пощастило, що хоч хтось з моїх друзів буде поряд в такий небезпечний час. Ми мали атакувати з лівого флангу.

Крістіана Дрейка розприділили в основний загін, що мав атакувати по центру і відтягнути на себе основні сили ворога.

Алекса забрали допомагати магам - портальщикам, що вже готувались переправити усіх нас на поле бою.

Я була збентеженою і відчувала страх та хвилювання. Зовсім скоро я опинюсь посеред поля бою і зустрінусь лицем до лиця з небезпечними ворогами, з якими битимусь на смерть.

Я чула від свого діда безліч історій про війни, в яких він брав участь, але одна справа - чути і зовсім інша - пережити все це самій.

- Коротуне, тримайся поруч з Калебом і Тімом. Вони за тобою наглянуть, - схвильовано промовив Крістіан Дрейк, підійшовши до мене.

Він вже одягнув своє бойове спорядження і виглядав дуже вражаюче. На мить я навіть замилувалась ним, забувши про небезпеку і всю серйозність ситуації.

Мене вразило те, що відправляючись на найнебезпечніші позиції, він хвилювався про мене.

-  Будь обережний, Крістіане. Не хочу потім шукати нового сусіда по кімнаті. Ти - ще те нещастя, але я до тебе вже звик, - промовила я, прощаючись з Дрейком.

Дивно було бачити цього веселуна таким серйозним. Наче дві різні людини.

- І ти бережи себе, Коротуне. Не гарячкуй і не кидайся відразу у бій. Спершу оціни ситуацію і все зваж, - порадив мій сусід по кімнаті на прощання.

Я підійшла до кадетів, що були разом зі мною в одному загоні. Через десять хвилин відкриють портал і ми опинемось на прикордонні, щоб спинити ворога і врятувати людей, які там живуть.

Моє серце шалено калатало, в голові гуло, а руки спітніли . Здавалось, що я зараз вибухну від напруги і хвилювання.

- Коротуне, тримайся біля мене, - промовив Тім, уважно мене розглядаючи.

-  Не бійся, Тіме, я тебе захищатиму. Не хочу, щоб моя подруга потім лила гіркі сльози через тебе, - відповіла я, щоб хоч якось розрядити гнітючу атмосферу, що панувала довкола.

- Дрібний нахаба, - відповів Тімаріус, легенько штовхнувши мене у бік.

До нас підійшов Калеб. Хлопець виглядав спокійним і навіть радісним.

- Ти чому такий веселий, Калебе? - Поцікавилась я.

- Це буде мій перший справжній бій. Я вже в передчутті того, як буду нещадно нищити ворогів.

- Будь уважним, щоб вони не знищили тебе, - серйозно сказав Тім.

- Зі мною нічого поганого не станеться. Якось на ярмарку мені  ворожка наворожила, що я стану генералом, тому я зовсім не хвилююсь. Головне - гарно себе проявити в бою. Дуже хочу швидко стати генералом.

Від почутого, я закотила очі, а Тім розсміявся. Ну що тут скажеш? Калеб у своєму репертуарі.

- Кажуть, що дурням щастить, - промовив Алекс, похлопавши Калеба по плечу.

Він, як раз, підійшов до нас попрощатись. Алекс розповів, що працюватиме разом з медиками. ВІн буде відкривати портали, щоб перемістити поранених у госпіталь.

Почувши, що вже час заходити в портал, ми попрощались з Алексом і побажавши один одному удачі, увійшли у блакитне коло, що яскраво світилось.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍