Читати книгу - "Інтригуюче кохання, Лана Рей"

36 Крістіан

Коли  загін, до якого я належав, перемістився на поле бою, там вже були наші старшокурсники.

На відміну від нас, для них це вже був далеко не перший бій.

Я роззирнувся довкола і вилаявся. Те, що я побачив, вразило мене до глибини душі. Моє серце закалатало, як скажене, а руки самі стислись в кулаки.

Підпалені будинки, вбиті місцеві мешканці. Ці дикуни не жаліли нікого. Біля одного із будинків я помітив тіло вбитої дівчини. Від того, що з нею зробили ці потвори в людській подобі, у мене потемніло в очах.

Варто мені було згадати про мою молодшу сестру, Емілію, чи про Аманду, яка зараз знаходилась серед усього цього жаху, як мене захопила лють і жага нищити ворогів.

Що я там планував? Бути розважливим і обережним? До біса все!

Моя магія почала шаленіти разом зі мною. Наступної миті мої чорні блискавки пронизали біля десятка варварів. Вони попадали на землю, корчачись від болю.

Двоє  старшокурсників відразу добили їх, але моя лють від цього не вщухла, а розгорілась з новою силою.

Я викликав проклятий чорний вогонь Дрейків, який не згасне, поки не випалить дотла свою здобич.

- Ого, малий, ну ти і запалив! - Крикнув мені Сіріус, кадет з третього курсу.

Я дивився, як моє чорне полум'я пожирає одночасно кількох дикунів і мріяв, щоб це все швидше закінчилось.

Я хвилювався про своїх друзів, але найбільше мене турбувала Аманда.

Яким би сильним магом і тренованим бійцем вона не була, Аманда залишалась дівчиною. Я жахливо хвилювався про її безпеку.

Також мене турбувало те, як на неї вплине все те жахіття, що їй доведеться сьогодні пережити.

Я випустив нову порцію своїх магічних чорних блискавок у варварів і почав готуватись до наступної атаки.

- Кадете, Дрейку, уважніше! Щойно вас мало не вбили! - Почувся за моєю спиною голос професора Фобоса.

Біля його ніг валявся щойно вбитий дикун. Дідько! Я так захопився, що геть забув про власну безпеку. Пощастило, що викладачі академії наглядають за нами і підстраховують. Якби не це, я б вже попрощався б із власним життям.

Треба негайно заспокоїтись і взяти себе в руки, якщо я хочу прожити довге і щасливе життя.

Далі я діяв обачніше і думав не лише про те, як знищити більше варварів, а й про власну безпеку.

Поступово я почав адаптовуватись до поля бою і небезпеки. Я спостерігав за старшими кадетами і нашими викладачами і намагався діяти так, як вони.

Ціною чималих зусиль нам все ж вдалось трохи відтіснити дикунів, але до нашої перемоги ще було дуже далеко.

В якийсь момент я помітив Алекса, що з'явився неподалік разом із медиками, щоб забрати поранених кадетів у госпіталь академії. Схоже, що сьогодні там буде дуже багато пацієнтів.

Я надто багато використовував свою магію і тепер мені  потрібна була перерва, щоб відновитись, тому я дістав із ножен обидва свої мечі і кинувся на варвара, що знаходився найближче до мене.

Сьогодні я вперше в своєму житті вбивав. До цих диких тварюк я не відчував ні жалю, ні співчуття.

Мені, як темному магу, з цим було простіше. Темна магія - сильна та жорстока. Саме такий вплив вона має і на свого носія.

Через такі свої якості, темні маги вважаються природженими бійцями і високо цінуються.

- Що за блазень?! - Почулося десь поруч.

Причину чийогось здивування і обурення я помітив відразу і вилаявся. 

Це був Калеб. За допомогою своєї вогняної магії цей бовдур прокладав собі шлях до вождя варварів і йому залишилось зовсім трішки. 

Чим він думав, наражаючи себе на таку небезпеку? Схоже, що нічим. Недарма у нього із тактики і стратегії одні двійки.

Я шоковано спостерігав за тим, як цей нахабний і абсолютно безголовий селюк пробився до вождя варварів і атакував його. 

Судячи з того, скільки своєї магії він щойно витратив, сил у нього залишилось зовсім мало і його зараз вб'ють.

До моїх вух долетіла відбірна троляча лайка і я помітив Алекса, що знову з'явився на полі бою, щоб забрати поранених.

- Алексе, закинь мене до Калеба! - Крикнув я, що є сили, в надії, що товариш мене почує.

На щастя, Алекс мене почув і зрозумів, що я хотів зробити.

Переді мною відкрився портал, в який я відразу вскочив. Наступної миті я опинився позаду вождя, за кілька кроків від нього.

Цей дикий здоровань вже збирався нанести фатальний для Калеба удар, але я дуже вчасно встиг йому завадити, проштрикнувши  наскрізь.

Похитавшись кілька секунд, вождь впав обличчям в землю. Поряд відкрився портал, з якого вискочили медики  і Алекс. Вони кинулись до Калеба, бо той був сильно поранений.

Біля нас з'явились викладачі академії і кілька старшокурсників. Схоже, вони думали, що дикуни захочуть помститись за вбивство їхнього ватажка, але цього, на щастя, не сталося .

Щойно варвари дізнались про те, що їхній вождь мертвий, вони відразу почали спішно відступати.

- Дрейку, бісів бовдур, чим ти думав, коли втнув таке?! Ти - другий в черзі на престол! - Сердито кричав професор Фобос.

- Я думав, як врятувати свого не надто розумного, але дуже сміливого товариша. Престол мене ніколи не цікавив...

Зараз я хотів  щошвидше відшукати Аманду і Тіма, бо дуже хвилювався за них. Навіть гнів професора мене не лякав.

 

 

  

 

  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍