Читати книгу - "Колекціонер спогадів, Віталій Механік"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Гаражі, – таємниче прошепотів Ігор. – На околиці тихо, спокійно й Діма не дістане. Чув, як він балакав з якимось Захаром Івановичем.
Старий злякано зиркнув на помічника:
– Прізвище казав?
– Ні, але дядько крутий.
– Оце вляпалися, – Якович перезирнувся з Гариком.
Демид слідкував за обома:
– Дивний збіг?
Бурковець почухав ніс:
– Той крутелик тримає під собою все місто. Я того боса годую спогадами, адже своїх обмаль. Хочеться Захару гостренького, з присмаком смерті, так, щоби пройти по краю й не обпектися.
– Гарні знайомства, – іронічно зауважив Демид.
– Хіба я вибирав, – захищався старий.
– А казали, сторонніх не буває, – вколов юнак.
– Він єдиний, – Семену Яковичу соромно виставляти себе брехуном.
– Досить! – гримнув Гарик.
– Чому досить? – огризнувся студент. – Ось ти, розумнику, пробував скласти два і два?
– Тобто, – насторожився дистрофічний малий.
– Хто такий Діма, і хто той крутелик? Грошики, костюмчик, липове посвідчення.
– Працює алкаш на Захара. Один із когорти «вуха та очі», – втрутився Семен Якович. – Це й так ясно.
– Беріть вище.
– Партнери? – сумнівався колекціонер.
– Можливо, – у Демида складалася цілісна картинка. – Скоро по нас прийдуть.
– Лякаєш, – відмахнувся Ігор. – Ти ж ховався від слуг, – помічник показав на рядок металевих і цегляних гаражів. – Хай спробують нас вирахувати, – Волошин дістав ключі з дупла дерева й відпер ворота. Всередині стояли червоні «Жигулі» дев’ятої моделі. На полицях розкладені запчастини, інструменти, різний мотлох. На підлозі каністра з бензином.
Волошин зручно розмістився на задньому сидінні автівки:
– Я втомився.
– Кажи, що робити, – підганяв Демид.
– Он там лежить бухта подовжувача на п’ять розеток. Вилку встав он туди.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Колекціонер спогадів, Віталій Механік», після закриття браузера.