Читати книгу - "Віолета, Ісабель Альєнде"

на мене зі зневажливою міною, і присягаюся: не один з них цідив крізь зуби в мій бік слово «шльондра».

Натомість Хуліан ходив куди хотів, на ньому не було вини: невірницею, коханкою, непутящою жінкою, яка посміла розгулювати вагітною від коханця, була я. Якщо мої тітки, які так мене любили і виростили, вважали, що моя поведінка суперечить моралі, то можу лише уявити, що думали інші. «Не хвилюйся, рано чи пізно Фабіан захоче одружитися і мати власну родину, тоді він на срібній таці піднесе тобі визнання вашого шлюбу недійсним», — казав мені Хуліан.

Його невідпорна харизма відчиняла перед нами двері. Щойно він починав оповідати одну зі своїх пригод чи співати романтичні пісні зі свого чималого репертуару, як довкола нього утворювалось коло слухачів. Та невідпорна сила, що вабила до нього жінок, лестила мені, бо його обраницею була я. Перші два роки я була щаслива з Хуліаном, доки знову не завагітніла.

Чекаючи на появу доньки, я думала, що все ще переживаю неймовірне кохання, хоча вже були непомильні ознаки того, що Хуліан розчарувався в мені і невдоволений своїм життям. Його досада через те, що вагітність згубно позначилася на моїй зовнішності, була очевидною, але я думала, що це минеться. Він спав у вітальні на канапі, намагався мене не торкатися, часто мені упоминався, що не хотів ще однієї дитини, звинувачував у тому, що я його знову піймала, не визнаючи того факту, що він до цього причетний так само, як я.

Думаю, що дому він тримався лише через Хуана Мартіна. Малому не було ще й двох років, а батько вже намагався, як він казав, зробити з нього чоловіка: це означало обливати його водою зі шланга, замикати в темному місці, крутити в повітрі, доки він не почне блювати, і мастити йому губи гострим соусом. «Чоловіки не плачуть», — таким було його гасло. Бавився Хуан Мартін пластмасовою зброєю. Торіто подарував йому кролика, який протримався доти, доки батько не вернувся з однієї зі своїх поїздок і позбувся його.

— Чоловіки не бавляться кроликами. Якщо він хоче домашню тваринку, ми купимо йому пса.

Я відмовилася, бо не мала ні часу, ні сили, щоб доглядати за псом.

Припускаю, що поки в мене ріс живіт, він плутався з іншою жінкою, а то й не одною. Він нудився й нетерпеливився, легко втрачав голову, задирався з іншими чоловіками, бо бійки приносили йому задоволення, робив ставки на коней, на автомобільні перегони, на більярд, на рулетку — на будь-яку азартну гру, що підверталася йому під руку. То раптом перетворювався на найніжнішого і найтурботливішого супутника життя, осипав мене знаками уваги й подарунками, бавився з Хуаном Мартіном, як нормальний батько, ми втрьох їздили на пікнік, купалися в озері. Відтак моя образа відступала, і я знову беззастережно його любила.

Не зі своєї волі я навчилася не втручатися в Хуліанові вибрики, за винятком тих, коли мусила захищати сина. Якщо я намагалася зауважити йому, що він забагато п’є чи ставить більше, ніж може собі дозволити, на мене сипались образи, а потім, коли ми залишалися удвох, стусани. Він ніколи не бив мене по обличчю — остерігався залишити сліди. Ми сходились у герці, наче гладіатори, бо моя лють переважала страх, який він наганяв на мене своїми кулаками, але врешті я завжди опинялась на землі, а він просив у мене пробачення і казав, що не знає, що це з ним сталося, що я його спровокувала і вивела із себе.

Після кожної сутички, в якій я присягалась назавжди від нього піти, ми врешті-решт обіймалися. Ці жагучі примирення тривали певний час, доки він знову не вибухав через якусь дурницю — наче нагнітав у собі лють і в якийсь момент мусив дати їй вихід. Але ми були щасливі між цими бридкими епізодами, які не завжди закінчувалися бійкою, здебільшого то були словесні нападки. Хуліан, як ніхто, вмів розгадати, де в його противника найслабше місце. Мене він бив туди, де боліло найбільше.

Ніхто не знав про цю приховану війну, навіть Хосе Антоніо, з яким я щоденно бачилася в офісі. Мені було соромно терпіти Хуліанове насильство, та ще більше я соромилася того, що прощала йому. Я була поневолена сексуальною пристрастю і вірою в те, що без нього пропаду. Як я поставлю на ноги двох дітей? Що скажуть люди і моя рідня після мого другого провалу? Як я зноситиму епітет «покинута коханка»? Я зруйнувала свій шлюб і кинула світові виклик, аби бути з Хуліаном, і не могла визнати, що легенда, яку я сама придумала, є оманою.

За десять днів до пологів ми дізналися, що дитина лежить поперек. Я вкотре пожаліла, що тітка Пія вже не з нами, бо кілька разів бачила, як її чарівні руки розвертають дитину в материній утробі, як вона це іноді робила з телям, розміщуючи його в доброму для народження положенні. Вона казала, що ясно бачить дитину очима душі і може переміщати її за допомогою масажу, енергії любові і молитов до Діви Марії, вселюдської матері. Я поїхала на ферму, і дядько Бруно відвіз мене до Яйми, але для вирішення цієї проблеми знахарка не мала тієї сили, що тітка Пія: після ритуалу з речитативом і бубном, вона розім’яла мені живіт, напоїла чаєм з трав, але нічого не змінилося. Щоб запобігти ускладненням, лікар вирішив робити кесарів розтин.

Ми з Хуліаном були в одній із тих грандіозних сварок, які зазвичай тривали не один тиждень. Він якраз полетів у столицю за групою інженерів, які збиралися споруджувати греблю, коли до нас додому прийшла дівчина, яка назвалася його нареченою. Уявляю, що відчуло те нещасне дівча, коли побачило мене — жінку з темними колами під очима, поплямленим обличчям, із животом, як кавун, над розпухлими ногами, яка сказала, що вона Хуліанова дружина. Мені зробилося так жаль її та себе, що я провела її у вітальню, запропонувала лимонаду і ми удвох розплакались.

— Він сказав, що ми мусимо кохатися, — пролепетала вона.

— Мені він казав те саме, коли ми познайомилися, — озвалась я.

Хуліан запевнив її, що вільний, що ніколи не був одружений, що досі жив, чекаючи її.

Я так і не дізналася, чим у них все закінчилося. Дні Хуліанової відсутності я прожила на американських гірках протилежних емоцій. Мені хотілося поїхати далеко і ніколи вже його не бачити, втекти назавжди, оселитися в іншій країні під іншим ім’ям, але я не могла про це навіть мріяти: