Читати книгу - "Сновидіння Габріеля. Шлях у глибину, obraxxas"

Глава 11: Храм пам'яті

Слова Меліси приголомшили Габріеля. Він зовсім не чекав, що та мила, лагідна жінка раптово перетвориться на холодну та відсторонену фігуру. Останній вечір реабілітації він провів на самоті, у темній, прохолодній палаті, поринувши в роздуми про те, що йому робити далі, як врятувати Сапфіра.

З цією думкою він і заснув, очікуючи вранці знову поринути в світ, де його розум безжально намагатиметься розірвати.

Ранок прийшов із шумом і метушнею. Кімната наповнилася лікарями та медсестрами, що бігали біля моніторів і яскраво розмовляли, зовсім не звертаючи уваги на пацієнта. У кутку, поруч із його ліжком, сидів знайомий асистент — Лукас Браун. Побачивши погляд Габріеля, він заговорив:

— Сьогодні ми знову введемо вам нашу експериментальну речовину, — його голос був рівним і беземоційним. — Ваше тіло добре справляється, і міс Меліса Еванс запевнила нас, що від експерименту є позитивні наслідки. Коли ви знову прокинетеся, я особисто проведу консультацію та опитування.

— Чому Меліса відмовилася бути моїм лікарем? — хрипло запитав Габріель.

— В неї були особисті причини, — відповів Лукас без натяку на співчуття.

— Що за причини можуть бути такими важливими, щоб відмовитися від пацієнта?

— Це приватні справи, — коротко відповів лікар, пожавши плечима та занотовуючи щось у свій блокнот.

Лукас підвівся з крісла і знову почав закріплювати датчики на тілі Габріеля. Тільки-но він закінчив, до кімнати увійшла головна лікарка відділення, Карла Вайсс. Вона холодно окинула поглядом всіх присутніх і крокувала до столика, на якому лежали чотири ампули з експериментальною речовиною.

Габріель намагався запитати її, чому вона не навідувала його протягом цього тижня, але раптом до кімнати, наче тінь, прокралася маленька постать в червоному кардигані. Меліса виглядала нервово, переминаючись з ноги на ногу, немов прагнучи залишитися непоміченою. Але уважні очі Габріеля миттєво помітили її присутність.

Лукас завершив процедуру та відступив. Всі чекали, коли Карла Вайсс введе укол, але вона не поспішала. В цей час Меліса, ніби під прикриттям, всучила Габріелю в руку маленький зігнутий папірець. Погляд її м’яко натякав на важливість цього жесту.

Габріель не розгубився і обережно розгорнув папірець. Він відразу ж помітив вишуканий каліграфічний почерк і почав уважно читати: "Пітьма несправжня, її неможливо здолати. Тікай!". Він кілька разів перечитав це, мов у трансі, потім поглядом шукав Мелісу, намагаючись зрозуміти, що за таємниця стоїть за цими словами. Але, перш ніж він встиг щось сказати, лікарка наблизилася до нього з шприцом у руці.

Швидко приховавши записку між матрацом і стінкою ліжка, Габріель знову зосередився на жінці, що нахилилася над ним. У ту мить йому здалося, що її очі блиснули холодом, він відчув, як її присутність стала майже фізичною. І ось, речовина опинилася в його руці, і світ почав згасати, залишаючи лише темряву, в якій він знову відчув падіння.

***

Він опинився зовсім не там, де планував. Габріель стояв посеред безкрайньої пустелі, що тяглася до самого горизонту, де не було видно кінця. Гарячий вітер обпалював його шкіру, а пісок, немов жива істота, сипався в очі і змушував кричати від болю. Кожен його крок давався важко, пісок поглинав його все більше, наче всмоктував у свої глибини, не бажаючи відпускати.

— Сапфіре! Де ти? — його крик лунав у порожнечі, але виття вітру і шелест піску заглушали його голос.

Пісок був сірим, незвичним, а небо над головою чорніло, мов смола. Сухе повітря обпалювало легені, змушуючи жадібно ковтати, хоча води тут і бути не могло. Габріель відчував, як його тіло поступово здається, кожен крок був боротьбою з невидимою силою.

Тут не було монстрів, і навіть те дивне виття, яке він чув з лісу, зникло. Натомість його оточували лише нескінченні піски, які здавалися живими, як і сама пустеля. Можливо, саме вона була тим чудовиськом, що тепер полювало на нього.

Габріель йшов безупинно, без ознак втоми, але кожен крок був тяжким, мов камінь на серці. Пустеля, що не мала ні початку, ні кінця, поглинала його цілком. Сонце не сходило і не заходило, а небо залишалося чорним, мов непорушна смола, що затягує все живе під свою тяжкість. Спека ставала нестерпною, пекучий жар пронизував його до кісток, ніби він стояв в палаючому пеклі. Він, раніше гордий і сильний чоловік, тепер здавався слабким, обірваним, одягненим лише в лікарняну піжаму, яка не мала жодної надії допомогти відчути хоча б найменший притік прохолоди.

Піт стікав з його чола ріками, заважаючи очам, які втомлено відкривалися в пошуках хоча б невеликої тіні чи спокою. Кожен подих ставав важким і болісним. Чоловік відчував, як його шкіра сковується від спеки, і йому здавалось, що вона ось-ось почне злипатися з м’язами. Він намагався не думати про це, але спогади про холод і звичний комфорт світу залишалися чітким контрастом до цього жахливого середовища.

Але раптом, на горизонті, з’явилося щось. Спочатку це були лише тіні, що танцювали в далечині, наче примари, вигинаючись у вигадливих формах. Габріель прищурив очі, намагаючись зрозуміти, що це. Щось схоже на будову чи об’єкт, хоча він не міг точно сказати, що саме. Вітер, що вічно колисав пісок, доніс до його вух неясний звук — це могла бути жива істота чи просто гра тіні, що поглинала все навколо.

І ось вже все стало чіткішим. Це був величезний кам’яний об’єкт, схожий на древній храм чи споруду, забуту часом. Габріель зібрав останні сили і попрямував до нього, відчуваючи, як розум бореться з фізичною слабкістю. Йому було цікаво, чи знайде він там відповіді на свої запитання, чи це ще один обман цього дивного світу. Важко ступаючи по гарячому піску, він відчував, як ці об'єкти наближаються, мов загадкові прориви у безмежній темряві.

Та ближче, чим він підходив, тим більше відчував незвичний холод. Холодний вітер раптово вирвався з-під кам’яних стін і огорнув його, відразу ж позбавляючи від палючої спеки, але його нерви відгукнулися страхом — це не було природним. Габріель почув, як його серце б’ється швидше, і його кроки стали більш обережними, невизначеними.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍