Читати книгу - "Інтригуюче кохання, Лана Рей"

37 Аманда

Опинившись на полі бою, я на кілька секунд завмерла. Мені знадобився час, щоб адаптуватись до різкої зміни середовища.

Минулої миті я знаходилась в академії, а тепер стою серед трупів варварів і місцевих селян, спалених будинків, слухаючи лязг мечів і відчуваючи, як вирує чужа магія.

В якийсь момент я відчула, що не можу дихати від тих почуттів, що мене  переповняли.

Злість,  страх і ненависть ніби переплелись в мені в щось одне.

Я відчула, як збурилась моя магія, вимагаючи негайно діяти. Моя магічна чорна лоза виросла з-під землі і потяглась на пошуки своїх жертв. 

Отруйні пагони почали обвиватись довкола кількох варварів. Дикуни щось кричали, намагаючись звільнитись, але це було марно. Чим більше вони прутчались, тим міцніше стискались чорні пагони, огортаючи їхні тіла.

Я зупинилась, щоб перевести дух і перевірити, як там справи у Тімаріуса і Калеба.

Тім щойно за допомогою всоєї вітряної магії зніс ворожого вершника з коня. Варвар лежав біля його ніг, але Тім замість того, щоб добити його, застиг над ним, мов вкопаний, з мечем в руках.

Я не розуміла, що з сталось із хлопцем і кинулась до нього. Підбігши ближче, я побачила, в чому справа.

Тім не міг примусити себе вбити дівчину. Його виховували так, що він має захищати жінок і піклуватись про них.

Але це був зовсім не той випадок. Колись моя бабця розповідала про цих дикунів. Найбільш цінним для них було здобути в бою серце ворога, яке вони потім смажили на багатті і з'їдали. Вважалося, що після цього до них перейде сила переможеного ворога.

Я не могла допустити, щоб щось подібне сталося з Тімом і тому втрутилась.

Одним ударом свого меча я проштрикнула бісову дикунку.

- У ворога не має обличчя, Тіме. Якщо не хочеш, щоб твоє серце видерли з грудей, засмажили і з'їли на вечерю, то нікого не шкодуй, - порадила я йому.

- Дякую...- Відповів мені хлопець, важко зітхнувши.

Неподалік від нас пролетіла вогняна куля. Це Калеб, не шкодуючи власних магічних сил, атакував варварів.

Тімаріус, швидко оговтавшись, зніс одразу кількох вершників. Троє старшокурсників кинулись до них, щоб добити.

Я почала вирощувати чергову отруйну лозу. Цю магічну техніку я могла використати не більше п'яти разів за день. 

Я відчула сильний порив вітру і озирнулась. Виявилось, що це Тім зніс варвара, який намагався непомітно атакувати мене з-за спини.

- Дякую, Тіме! - Гукнула я, скеровуючи свою чорну лозу до ворогів, що знаходились найближче до мене.

Тим часом, Калеб вирішив втнути найбільшу дурницю, яку тільки можна було вигадати. Оточивши себе вогняною стіною, він попрямував у тому напрямку, де знаходився вождь цих бісових варварів.

Ватажка дикунів можна було легко впізнати завдяки його яскравому головному убору, зробленому із голови червоного лісового монстра.

- Калебе! Калебе! - Крикнули одночасно ми з Тімаріусом, намагаючись зупинити цього йолопа.

Якщо якимось дивом Калеб виживе, то я сама його приб'ю. Ну як можна бути таким безголовим?!

На нас з Тімом напали кілька досить сильних варварів, тому спостерігати за нашим відчайдушним і безмозким товаришем ми більше не могли.     

  

  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍