Читати книгу - "Список Шиндлера"

молодий аптекар Бахнер, повернувшись через вісім днів по тому, як його загнали до вагона на Прокоцимі. Ніхто не знав, як він пробрався в гетто і чому повернувся туди, звідки СС його просто може знову відправити назад. Але, звичайно, Бахнера привабило додому тяжіння рідного і знайомого.

Він розповів те, що бачив, усій Львівській і всім вуличкам за площею Згоди. Він казав, що бачив той жах, яким усе закінчується. Очі в Бахнера були шалені, а волосся за коротку відсутність посивіло. На початку червня всіх, кого привезли з Кракова, доправили до табору Белжець біля Росії. Коли поїзди прибули на станцію, людей з вагонів вигнали українці з кийками. Там страшенно смерділо, але есесівець лагідно сказав людям, що це через дезінфекцію. Усіх поставили перед двома великими складами, на одному було написано «Роздягальня», а на другому — «Цінності». Новоприбулим наказали роздягтись, і маленький єврейський хлопчик ходив у натовпі, роздаючи мотузки, щоб зв’язувати попарно взуття. Окуляри й персні треба було зняти. Тоді в’язням поголили голови в перукарні, а сержант СС сказав, що їхнє волосся потрібне, щоб робити щось для екіпажу підводних човнів. Воно відросте, сказав він, і далі підтримуючи міф про їхню подальшу корисність.

Після цього всього жертв погнали переходом, обнесеним колючим дротом, до бункерів, позначених мідними зірками Давида і написами на дахах: «Лазні й інгаляційні кімнати». Есесівці всю дорогу казали в’язням, щоб ті дихали глибше: мовляв, це чудовий спосіб дезінфекції. Бахнер бачив, як маленька дівчинка впустила браслет на землю, а трирічний хлопчик підняв його і, граючись ним, пішов до бункера.

У бункері, розповів Бахнер, людей потруїли газом. Потім послали спеціальний загін розбирати гору трупів і відносити їх на поховання. Цей процес тривав майже два дні, розповів молодий аптекар, — за той час усі загинули, крім нього. Чекаючи в огорожі на свій час, він якось пробрався до відходка й заліз у вигрібну яму. Там він пробув три дні, стоячи по шию в людських фекаліях. Його обличчя повністю обсіли мухи. Він спав стоячи, втиснувшись у заглибину, боячись потонути. Урешті уночі він виліз нагору.

Якимсь чином він вибрався з Белжця понад залізницею. Усі розуміли, що цей чоловік врятувався саме через те, що був не при своєму глузді. Тож його хтось відмив, — мабуть, якась співчутлива селянка — і дав чистий одяг, щоб він повернувся туди, звідки його забрали.

Навіть тоді дехто в Кракові вважав історію Бахнера небезпечною чуткою. З Аушвіцу надходили листівки від родичів. Тож якщо історія про Белжець і правдива, то в Аушвіці не так. Але чи вірогідна вона? На скупому емоційному раціоні гетто люди виживали, чіпляючись за те, у що воліли вірити. Шиндлер знав із власних джерел, що камери Белжця були завершені в березні того року під керівництвом гамбурзької інженерної фірми й інженерів СС з Оранієнбурґа.

За свідченнями Бахнера, три тисячі убивств на день — цілком у можливостях такої техніки. Крематорії, які мали зробити так, аби застарілі методи утилізації трупів не гальмували новий метод знищення, ще будувалися. Та сама компанія, що працювала в Белжці, поставили аналогічне обладнання в Собіборі, також в околицях Любліна. Тендери були прийняті, і будівництво активно йшло також у Треблінці неподалік Варшави.

Усі камери й печі працювали також в основному таборі Аушвіц і великому таборі Аушвіц-2 за кілька кілометрів від Біркенау. За даними спротиву, десять тисяч смертей на день не були чимось неймовірним для Аушвіцу-2. Крім того, неподалік Лодзі був табір Хелмно, також обладнаний за новою технологією.

Писати такі речі сьогодні — банально стверджувати загальновідомі історичні факти. Але дізнатися про таке у 1942 році було як грім серед ясного червневого неба, глибоким емоційним струсом, відчуттям розладу в тій зоні мозку, де зібрано стійкі уявлення про людство і його можливості. По всій Європі того літа мільйони людей, у тому числі і Оскар, і мешканці краківського гетто, болісно пристосовували економіку власних душ до думки про Белжець і подібні місця серед польських лісів.

Того літа Шиндлер також уладнав ситуацію зі збанкрутілим підприємством «Рекорд» і за постановою Польського комерційного суду, отримав його внаслідок своєрідного формального аукціону на володіння фабрикою. Хоча німецька армія вже перейшла Дон і рухалася в бік нафтових родовищ Кавказу, Оскар розсудив за подіями на вулиці Кракуса, що вони остаточної перемоги не здобудуть. Тож настав час максимально узаконити своє володіння фабрикою на Липовій. Він і далі сподівався, майже по-дитячому, — історія згодом на цю надію не зважить, — що падіння лихого короля не забере в нього цю власність, що і в новій ері він залишиться успішним сином Ганса Шиндлера з Цвіттау.

Єрет із фабрики ящиків і далі намагався вплинути на нього з тим, щоб збудувати собі безпечну хатинку на своїй частині пустки. Оскар отримав відповідні дозволи в бюрократів. Його легендою була необхідність зони відпочинку для нічної зміни. Дерево для цього він мав: його надав сам Єрет. Коли будівлю було завершено восени, вона видавалася крихкою і ненадійною спорудою. Обшивка мала сирий вигляд і скидалася на пакувальні ящики; здавалося, вона скоро почорніє, розсохнеться і пропускатиме сніг у хуртовину. Але під час операції в жовтні це було надійне місце, де сховалося подружжя Єретів, робітники з фабрики ящиків, з радіаторного заводу і нічна зміна Оскара.

Оскар Шиндлер, який виходить зі свого кабінету морозяного ранку в день операції поговорити з есесівцем, з українським найманцем, із «Синьою поліцією», з працівниками ОД, які прийшли з Подґужа, супроводжуючи додому нічну зміну; Оскар Шиндлер, який, п’ючи каву, телефонує в кабінет вахтмайстра Боско біля гетто і щось бреше про те, що нічна зміна має залишитися на Липовій уранці, — такий Оскар Шиндлер ставив себе під ризик понад усяку межу обережної ділової діяльності. Та впливова особа, яка двічі випустила його з в’язниці, не може робити це нескінченно, навіть якщо Оскар щедро обдаровуватиме її на день народження. Цього року впливових людей відправляють до Аушвіцу. А якщо такий чоловік помирає там, його вдові приходить суха і безжальна телеграма від коменданта: «Ваш чоловік помер у концтаборі Аушвіц».

Сам Боско був високий і худіший за Оскара. Голос мав хрипкий, і, так само як Оскар, німець Боско походив із Чехії. Його родина, як і в Оскара, була консервативною і трималася старих німецьких цінностей. Він ненадовго відчув пангерманське піднесення, коли Гітлер щойно пішов угору, достоту так само, як Бетховен відчув потужну хвилю європейського захоплення Наполеоном. У Відні, де Освальд вивчав богослов’я, він приєднався до СС — частково