Читати книгу - "Список Шиндлера"

208
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 119
Перейти на сторінку:
вбачаючи в цьому альтернативу запису до вермахту, частково у швидкоплинному пориві. Тепер він про цей порив шкодував навіть сильніше, ніж Оскар знав, — і навіть повніше, ніж Оскар, спокутував його. Усе, що Оскар розумів щодо Боско, — це те, що Освальдові завжди приємно зруйнувати плани операції. Зоною відповідальності Боско був периметр гетто, і зі свого кабінету за його стінами цей офіцер дивився на операції в гетто, відчуваючи однозначний жах: Боско, як і Шиндлер, почувався потенційним свідком.

Оскар не знав, що в час жовтневої операції Боско таємно переправив десятки дітей за межі гетто в картонних коробках. Оскар також не знав, що вахтмайстер забезпечив аж десять загальних перепусток для єврейських підпільників. У Кракові активно діяла Єврейська бойова організація. Складалася вона тут здебільшого з членів молодіжних клубів, особливо «Аківи» (цей клуб називався на честь легендарного рабі Аківи бен Юзефа, який вивчав Мішну). Керували в організації подружжя Шимон і Ґуста Дранґери (щоденник Ґусти стане класичним документом спротиву) і Долек Лібескінд. Членам руху опору було потрібно вільно заходити в гетто й виходити з нього — щоб приймати нових людей, переносити валюту, підробні документи, розносити підпільну газету.

У єврейських підпільників були зв’язки з лівим крилом польської Армії Людової, яка базувалася в лісах довкола Кракова. Її партизанам теж були потрібні документи, і їх оформлював Боско. Самих тільки контактів із єврейськими та польськими партизанами було достатньо, щоб Боско повісили; але все ж він у душі ставився до себе іронічно-зневажливо, а ще — не сприймав половинчатості у справах порятунку. Боско насправді хотів врятувати всіх, і невдовзі він спробує це зробити, через що й загине.

Данка Дреснер, двоюрідна сестра Ґені — Червоної Шапочки, мала чотирнадцять років і вже виросла з тих надійних дитячих інстинктів, які вивели її крихітну родичку з очеплення на площі Згоди. Хоча вона й працювала прибиральницею на базі Люфтваффе, правда полягала в тому, що до осені всіх дівчат віком до п’ятнадцяти років і жінок, старших за п’ятдесят років, у кожному разі могли забрати в табори.

Тому того ранку, коли зондеркоманди і загони ОД посунули на Львівську, пані Дреснер повела Данку на Домбровського, до знайомої, яка мала сховок. Це була жінка під сорок, яка працювала в їдальні гестапо біля Вавелю, тож могла очікувати якоїсь пільги. Але в неї були літні батьки, які автоматично перебували в ризикованому становищі. Тож вона відгородила цегляною стіною шістдесятисантиметрове приміщення для батьків. То був дорогий проект, оскільки цеглини провозили в гетто контрабандою на дні візків із легальними товарами: ганчір’ям, дровами, засобами дезінфекції. Бог знає, скільки коштував їй цей цегляний сховок: може, п’ять тисяч злотих, а може, й десять.

Вона кілька разів казала про це пані Дреснер. У разі операції пані Дреснер могла прийти сама і привести Данку. Так що того ранку Данка і пані Дреснер, почувши за рогом вулиці Домбровського моторошний галас: гавкання далматинців і доберманів, ревіння обершарфюрерів, підсилене мегафоном, — поспішили до друзів.

Піднявшись сходами до потрібної квартири, вони побачили подругу, не на жарт налякану тим галасом.

— Судячи з усього, справи погані, — сказала жінка. — Мої батьки вже там. Дівчинку впустити можу, а вас уже ні.

Данка заніміло подивилася на стіну з брудними шпалерами. Там, замуровані, з посиленими темрявою чуттями, сидять старенькі батьки цієї жінки — і, можливо, в них під ногами метушилися щурі.

Пані Дреснер розуміла, що подруга діє раціонально. «Дівчинку можу, вас не можу», — повторювала вона. Немовби якщо есесівці потраплять за стіну, то присутність там легшої Данки буде вважатися меншим злочином. Пані Дреснер стала пояснювати, що вона не така вже й товста, що есесівці, схоже, зосередилися саме на цьому боці Львівської, що їй більше немає куди іти. І що вона теж може поміститися. Данка — дівчина надійна, сказала пані Дреснер, але з мамою їй там буде безпечніше. Навіть на око видно, що в застінку може вміститися четверо людей у ряд. Але постріли у двох кварталах звідти знищили в приятельки останній глузд.

— Дівчину можу! — закричала вона. — А ви йдіть!

Пані Дреснер розвернулася до Данки й сказала їй іти ховатися. Згодом Данка сама не розумітиме, як це вона так мовчки й покірно пішла до сховку. Жінка провела її на горище, відгорнула килим, підняла кілька дощок у підлозі. Данка спустилася за стіну. Там не було зовсім темно: батьки палили недогарок свічки. Данка опинилася поряд із якоюсь жінкою — чужою матір’ю, але поза важким духом немитого тіла вона так само тепло, безпечно пахла материнством. Жінка коротко усміхнулася до неї. Її чоловік стояв на віддалі з заплющеними очима і пильно наслухав зовнішні звуки.

За якийсь час мати приятельки запросила Данку сісти, коли вона хоче. Данка нахилилася вбік і знайшла зручне місце на підлозі сховку. Ніякі щурі її не турбували.

Вона не чула жодного звуку — ні її мати, ні приятелька за стіною нічого не казали. Попри все дівчинка почувалася несподівано безпечно. А водночас лаяла себе, що послухалася матір і механічно пішла сюди, немов дерев’яна, і боялася за маму, яка лишилася отам, у світі, де шаленіє операція.

Пані Дреснер не вийшла з дому одразу. Есесівці саме були на вулиці Домбровського. Вона подумала, що, в принципі, з таким самим успіхом може й залишитися в квартирі. Коли її заберуть, то для приятельки це не буде великою втратою. А то, можливо, й допоможе їй. Якщо з її квартири виведуть жінку, то, ймовірно, відчувши, що справу зроблено, есесівці не стануть занадто уважно досліджувати стан шпалер.

Але приятелька вже переконала себе, що в разі обшуку в присутності пані Дреснер нікому не жити. І пані Дреснер розуміла, що за такої налаштованості хазяйки саме так і буде.

Тож вона встала, тримаючи свій відчай при собі, і пішла. «Вони знайдуть мене на сходах чи в коридорі. Чому не на вулиці?» — думала пані Дреснер. Було немовби таке неписане правило: мешканцям гетто треба сидіти й труситися по домівках, доки до них не прийдуть, а кожен, хто в час операції йде сходами, якимсь чином опирається системі.

Фігура в кашкеті не дала їй вийти. Поліцай з’явився на ґанку, поглянув у темний коридор, мружачись після холодного блакитного світла надворі. Пані Дреснер і поліцай зустрілися поглядами і впізнали одне одного. То був знайомий її старшого сина, але жінка не знала, чи це могло допомогти; хтозна, що загрожує хлопцеві з ОД, якщо він не виконає наказу. Він зайшов у під’їзд і наблизився до

1 ... 38 39 40 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Список Шиндлера», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Список Шиндлера"