Читати книгу - "Свої, Анна Чмутова "
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Бос? Ти про що?
Показати, що вона знає про знайомство Гмирі та Кравця, — значить закопати себе. Власноруч ножицями урочисто перерізати волосинку, на якому висіть її шанс.
— Так. Я працюю на родину Гмирь. Раніше був охоронцем у їхньому будинку. Зараз — працюю в офісі компанії. І хоча Макар Павлович не мій прямий начальник, він може роздавати всім накази. А тут ти… з ним…
— То тебе що, більше заділо, що я типу з ним?
— Ні. Або так. Усе заділо, Солю.
— Але ж ми нічого не обіцяли одне одному, — каже справедливі та правильні слова. Треба обом їм нагадати про емансипацію та волю кожної людини.
— Тобто для тебе нормальна ситуація, коли хтось недвозначно спілкується з кимось, а потім цей хтось — можливо, навіть із перервою в годину — їде в ресторан з іншим?
— То ти ще й користуєшся службовими обов’язками, аби стежити за мною?
— Ні. Це мене просвітили добрі люди, поки обговорювали нову пасію начальника.
— Чудово. У вас на роботі ще й жодної конфіденційності, — змахує руками Соля.
— Ти зараз морочиш мені голову й уходиш від головної теми.
Із цим Соломія посперечатися навіть не може. Так, уходить. Це її класична схема захисту. Коли хвилюється, переходить від головного до другорядного. Батьки в такий момент казали їй, що час уже дорослішати. А хіба це одразу зробить її дорослою?
— Мені просто не подобається, що про моє особисте життя знають чужі для мене люди.
— Ти зараз про мене?
— Про твоїх колег!
— Це участь усіх, у кого є охорона.
— Це черговий докір мені?
— Це констатація фактів, не більше. То я почую від тебе нормальну відповідь?
— А я не почула від тебе нормального питання. Тільки звинувачення в тому, що я одразу з декількома чоловіками. До речі, третього там нікого немає?
— Господи, з тобою неможливо спілкуватися!
— О, це вже фразочки моєї бабусі пішли в хід. Я ще чекаю від тебе щось на кшталт «уся в батька».
Давид закочує очі під лоба. А Соля розуміє — вона вже перегинає. Уже достатньо вона покопирсалась у терпінні чоловіка.
— Гаразд, — зітхає. — То ти нарешті поставиш запитання так, щоб на нього можна було адекватно відповісти?
— Не знаю, не знаю я, як запитати, — Давид ледь не ричить.
— Ох і дістався мені співрозмовник. Значить, слухай і запам’ятовуй. Я зазвичай не звітую ні перед ким, крім самої себе. Але якщо вже в нас виходить сьогодні така захоплива розмова, то варто мені трохи прояснити. Усе ж таки нечесно. Так багато вже нервів пошарпано, а до суті ми так і не дісталися. Так, я знайома з Гмирею. Так, ми з ним були в ресторані. Так, ми декілька разів бачились.
Соломія замовкає та дивиться на реакцію Давида. Той завмер ще на початку її промови. І зараз мовчить. Стискає кулаки та спрямовує погляд в одну точку.
Дівчина продовжує:
— При цьому романтичних стосунків у нас із Макаром не було. І навряд чи вони будуть. У тебе є друзі? Ти з кожним із них цілуєшся і сексом займаєшся?
— До чого тут це?
— До того, що між нами з Макаром виключно дружні взаємини. Ще питання в наявності є? Театральна програма в нас далі яка?
— Твоя іронія, звісно, має право на існування. Але ти можеш мене зрозуміти?
— Можу. Отже, таке питання я можу передбачити. З Макаром розібралися?
Чекає ствердного кивка від Давида.
— Тоді переходимо до теми наших стосунків.
Соля знову завмирає. Не звикла вона говорити про особисте. Це щось занадто приватне і стосується тільки її. Можливо, усі її спроби звернутися до психолога й завершувалися провалом від цього. Не вміє Соломія відчиняти душу — вона в неї ніколи не буває навстіж. Завжди зачинено на три замки. Максимум — близькі в коридорі можуть потоптатися. І від цього, може, не було як належить стосунків. Ніхто не готовий роками в тамбурі стояти.
Давид теж мовчить. Мабуть, уже вичерпав свій ліміт претензій.
У них сьогодні такий день: або гробове мовчання, або крики. Третього, спокійного та розміреного, не дано.
— Так ось, чого вже мовчати, — Соломія б’є себе долонями по коліна. — Я думаю, що своїм спілкуванням з іншим чоловіком паралельно я ніяк не принижувала тебе, не обманювала та не виставляла себе з неприємного боку.
— Це вся твоя позиція?
— Так. Вона офіційна та єдино правильна.
— Цікаво. Гаразд, дякую. Можливо, це все, що я хотів почути.
Перший раз квартира Соломії бачить тут таке ніяковіння. Чого тут тільки не було: і п’яні танці господарки, і розмови сама із собою до пізньої ночі. Бабуся Солі такі ситуації коротко, але влучно коментує: «Як корова в сідлі». Ось саме так себе почуває Соля.
Вона начебто і сказала все, що треба було. Кидатися в ноги чоловікові вона не збирається. Драматичне заламування рук — це теж не її сценарій життя. Їй більше подобається іронічний тон бесіди. Але Давид сьогодні не підхоплює її настрій. А зараз так взагалі сидить собі, напружений і мовчазний, на її дивані.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свої, Анна Чмутова », після закриття браузера.