Читати книгу - "Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець"

Розділ 19. Тім. Заспокойся, слабак.

Прокинувся я з самісінького раночку, бадьорий, як ніколи раніше. Хоч і просиділи з Айлін мало не до часу ночі, обговорюючи все підряд, а потім ще й тинялися містечком й навіть спускалися до моря. З нею готовий був навіть піти плавати, але, ясна річ, вона не хотіла зіпсувати сукню. А це було мені тільки на користь, адже не хотілося в перший повноцінний день знайомства показувати свою слабкість. 

Повернулися десь під ранок і от я вже знову на ногах. Але так легко на душі, що співати хочеться. Проте визнаю, що живу не один і не люблю турбувати інших, особливо таки жалюгідним голосом. Бабуся завжди лагідно говорила, що мені ведмежатко на вухо наступило. Тому може й мріяв про музичну школу, але не більше, адже навіть на вступному екзамені сам зрозумів, що Тимуру Краковцю там робити нічого. 

Підстрибом спустився на сніданок, виглядаючи Айлін, але як і очікувано, нікого не побачив. Логічно, що всі після вчорашніх випробувань відсипаються. Особливо вона, хоча навряд чи наше типу побачення так можна назвати. Явно спатиме до обіду, якщо не весь день, тож не турбуватиму. І як би не хотілося, напосідати на новому також не буду. Бо нічим добрим це точно не завершиться.

Оскільки поки й персоналу готелю то не було, а плиту на кухні не вмикали, чомусь потягнуло на пробіжку. Підтюпцем подався від готелю прямісінько до моря й почав бігти прямо по набережній там, де води було не більше колін. Непогане таке собі тренування вийде.

Власне, я колись професійно займався спортом. Саме бігом. Ще в школі вперше спробував себе на змаганнях, а потім мене понесло. Брав участь всюди, де тільки міг й постійно тренувався. Робив вправи не лише на ноги, а повний комплекс, бо що ж то таке було б? Але кілька років тому все змінилося й марафони та щось подібне залишилися позаду. Проте досі час від часу тренувався, щоб не бути вже геть ботаном. 

От і біг, розсікаючи хвилі та водночас ніби тренуючись, але шалено насолоджуючись процесом. А чому ні, якщо навколо прозора вода, крізь яку видно чистісіньке морське дно. Сонце лиш нещодавно зійшло й поки не пропалює тебе, а просто лагідно посміхається, немов підштовхуючи своїми промінчиками бігти вперед. А вітерець дарує необхідну прохолоду та посилає тобі назустріч все нові й нові хвилі.

Аж ось вдалині раптом побачив ніби знайому постать, що вовтузилася біля дошки для серфінгу. Цього разу Айлін була в чорному гідрокостюмі, що лиш підкреслював її чудову фігурку. Отже, їй також не спиться. Тож в нас ще більше схожого.

– О, також вирішив поплавати?

– Я? – чомусь раптом дико здивувався, а потім до мене дійшло, що стою то у воді й без футболки. – Та ні, лише бігаю.

– Диви яка хвиля, – раптом стрепенулася Айлін, зірвавшись на ноги. – Я побігла. Побачимося тоді вже якось потім.

– Обов’язково, – посміхнувся та провів поглядом постать Айлін. Одразу видно, що море – це її стихія. От би й мені так. Була б ще одна спільна риса, яких у нас не так то й багато.

Пострибав трішки на місці та побіг назад. Наче вже й були кілометри позаду та почувався не менш бадьоро. Навіть пізніше шалено зрадів, коли побачив Валєру. Так, щось Айлін вже занадто добре на мене впливає…

Після сніданку повернувся до кімнати й знову сів на книгу. Емоції в житті зашкалювали, а це означало, що просто маю вилити їх на папері. На чому я там зупинився минулого разу? Здається, Клінтон з Ліндою нарешті зустрілися й він побіг до своєї подруги, що збиралася виходити заміж. 

“– Лісочко, ну нарешті я тебе знайшов. Як це ми так розминулись?

– Клінтонеее, – протягнула вона, мало не ридаючи. – Моя сукня…

Він пригорнув подругу в міцні обійми, а сам роззирнувся каютою. Ні на широкому двоспальному ліжку, ні на усіляких ручках, ні навіть у просторій ванні не було білосніжної краси, яку вони вибирали кілька місяців. 

– А що з нею, Кульбабко? Де вона? Щось я взагалі не бачу сукні.

– Що ти не бачиш? Забули… – вже на повен голос ридала Меліса.

Клінтон пошепки вилаявся. Це ж треба було на першому ж своєму весіллі практично зробити дві найбільші помилки організатора – не простежити за нареченою та сукнею. Тепер якщо він не придумає щось за лічені години, вважай, весілля не буде. А не такого він старту кар’єри очікував. Це мав бути новий початок, який підводив би його до нової вітки життя, коли він зміг би нарешті десь осісти та створити родину. 

Але було тут щось не те. Клінтон раптом пригадав, що вони то її й несли на корабель. Тоді залишалося питання – де вони змогли подіти цю красу? А точніше саме він. І чому взагалі ця робота настільки заполонила його голову, що він вже й не пам’ятав, що взагалі робив чи не робив. 

Сяк-так заспокоївши Мелісу та пообіцявши знайти сукню, Клінтон рвонув на пошуки. Почав від верхньої палуби й спустився аж до низу, де розташовувалися каюти членів екіпажу та його власна. Забігав до всіх, навіть не запитуючи дозволу. Всі й так розуміли, що якби не було важливо, то він би цього не робив. 

Але от і остання каюта залишилася позаду, а сукні так само не було. Це вже було схоже на підставу від Лінди, проте не зовсім у її смаку. Може хтось саботує весілля? Наприклад, наречений. Дейв ніколи не подобався Клінтону. В нього надто успішний бізнес, надто красива зовнішність, а ще Дейв надто розумний, має надто гарне почуття гумору й пречудовий характер. Ну кому взагалі такі потрібні?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍