Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

− Чотжаре, хіба я не наказав тобі стежити за тим, щоб Ліна була нагодована і в безпеці? − чую я холодний голос рі-одо, як тільки Са-оір зі мною на руках сідає за стіл. – Чи недостатньо ясно дав тобі зрозуміти, що ця землянка мені потрібна? Може мені варто перевірити ще раз, наскільки ти відданий?

Що відбувається? Незручно посовавшись, і намагаючись не морщитись від неприємних відчуттів в інтимному місці, я обережно виглядаю з-під краю простирадла.

І бачу нага, що завмер навитяжку перед А-атоном. Блідого. І якогось потьмянілого до болісної сірості. Зі сторони здається, ніби прямо зараз його придавлює величезним пресом. Он як тремтить. Здається, ще трохи й зламається. Впаде на підлогу покаліченою купою м'яса.

Адже безмовний навіть не здатний виправдатися. Хіба мало чого він міг не виконати наказ. Може, був зайнятий чимось важливішим. Адже на корабель напали…

Останньою краплею для мене стає вигляд крові, що струмками побігла одночасно з його носа та вух. І тихий хрип, що зірвався з закривавлених губ.

Мені навіть погано стає. І серце в грудях гуркоче, як божевільне.

Смикнувшись у руках Са-оіра, я вже відкриваю рота... Сама не знаючи, що збираючись сказати. Але над головою різко лунає жорсткий наказ:

− Не смій!

І я завмираю зляканою пташкою в руках, що стиснулися навколо сталевим капканом. Щоб з жахом помітити, що тепер на мене дивиться й рі-одо. Холодно так. Пронизливо. Знову препаруючи поглядом.

− Жалієш його? − усміхається цинічно. − Гадаєш, тебе він пожалів би?

− Не знаю. Просто… може, у нього була поважна причина? − видавлюю з себе. – Це всього лиш пропущена вечеря. А навколо таке коїлося.

Тепер на мені повністю зосереджена увага всіх трьох чоловіків. І від цього хочеться зіщулитися. Особливо чомусь від темного погляду безмовного. В якому навпіл з подивом палає гнів.

− Бачиш, Чотжаре? Тебе захищає тендітне дівчисько, яке сьогодні ледь не померло від твоєї недбалості. Все ще думаєш, як під пристойним приводом позбавити мене від небезпечної лицемірної нечисті, що хитрістю пробралася в моє ліжко? Сьогодні ти не помітив збій у налаштуваннях гравітаційного поля. Що наступного разу?

Що? Він намагався… позбутися мене? Він так про мене думає?

− Брате, що порадиш зробити з тим, хто ледь не позбавив нас майбутньої се-авін? – цікавиться рівно рі-одо.

І наг сіріє ще більше, кидаючи приголомшений погляд на мене.

− Хребет вирвати, − недбало кидає Са-оір, змушуючи мене похолонути всередині. Бо ніскілечки не жартує.

− Мені подобається твоя порада, − вискалюється А-атон. – От тільки я цьому хвостатому життям зобов'язаний. Гадаю, ми покараємо його інакше.