Читати книгу - "Втекти від долі, Дана Лонг"

– Що за ігри, Лано? Я не хлопчик, щоб бігати за тобою з щенячими очима і випрошувати поцілунки. Я знаю, ти хочеш мене, а я хочу в тебе. То в чому ж справа? Адже я можу зараз узяти тебе просто тут у коридорі. Порвати на тобі труси і насадити на свій член, і ти будеш скиглити від задоволення.

– Тоді це буде зґвалтування, – хвиля страху накочує на мене, але я сподіваюся, що Влад усе ж таки не піде на це.

Насупившись, він пильно дивиться на мене, про щось розмірковуючи.

– Я хоч раз тебе образив?

Я мовчу, від сорому опустивши очі вниз. Як можна було таке ляпнути. Адже він завжди поводиться зі мною ніжно. Навіть у моменти бурхливого сексу намагається бути акуратним, щоб не нашкодити мені.

– Подивимося, наскільки тебе вистачить, і як скоро ти сама прийдеш до мене. І тоді я так тебе трахну, що на ногах стояти не зможеш.

Він повільно відходить від мене, обпалюючи поглядом, а потім різко виходить із квартири, голосно грюкнувши дверима.

Я дивлюся на двері, за якими сховався Влад, і намагаюся вгамувати серце, яке шалено калатає.

Тіло ниє від незадоволеності і начебто каже мені: «Яка ти дурепа, Лано».

Адже я впевнена майже на сто відсотків, що він має рацію і я скоро, дуже скоро прийду до нього сама.

 

***

Після свята половина колективу приходять на роботу, м'яко кажучи, не в найкращій формі. Мабуть святкування вдалося всім на славу. Хлопці сидять мовчки, періодично попиваючи водичку, а дівчата обговорюють, як зустріли Новий рік.

– А мені мій чоловік освідчився, – Таня демонструє нам каблучку на безіменному пальці. – Просто в новорічну ніч, уявляєте. Ми вечеряли при свічках, він став на одне коліно. Усе було так романтично. Досі згадую і тремтіння по всьому тілу.

Ми щиро раді за неї і дружно киваємо у відповідь.

– А я більше ніколи не буду збирати гостей. Простіше в ресторан їх усіх зводити. Або взагалі нікого не запрошувати. Напередодні свята два дні прибираєш, потім цілий день готуєш, на себе часу майже немає. І сидиш потім увесь вечір із кислим від втоми обличчям. Коротше один розлад, – скаржиться Рита.

– Ох, Ритуля, наступного разу бери свого боксера і тягни до ресторану. І виглядатимеш надзвичайно, і нерви будуть цілі, – радить Таня подрузі.

– Немає в мене більше боксера. Ми розлучилися.

Ось це новина! Ми з Танею переглядаємося. Адже ще зовсім недавно Ритка хвалилася про те, як їй пощастило зустріти Артема, яке у них неземне кохання, будувала плани на майбутнє.

– Як же так, Ритуля? – я співчутливо дивлюся їй в очі.

– Не склалося, так буває. Гаразд, не бери в голову, та й я вже відійшла від цього, правда. А ти як зустріла Новий рік?

– А в мене нічого незвичайного. Поїхала відзначати до батьків, вони в мене в іншому місті живуть.

– Ти ж минулого року до них їздила святкувати.

– Ну, знаєш, у нас це типу традиції.

– Ай, Лано, з мужиком треба святкувати, з му-жи-ком! Та так, щоб до ранку не зімкнути очей, – Рита підморгує мені.

Початок року, роботи особливо немає, і ми півдня сидимо в офісі, п'ємо каву і пліткуємо. На такому релаксі ми проводимо більшу частину тижня.

 

***

До суботи залишається всього три дні, і я вирішую після роботи поїхати в торговий центр за подарунком для Данечки. Ось тільки я не маю уявлення, що йому подарувати. І у Влада не додумалася запитати.

Тепер доведеться дзвонити йому за консультацією.

Виходжу з офісу в коридор, щоб поруч не було зайвих вух і, набравши номер, починаю рахувати гудки. Один, другий...

– Алло, – від його хриплуватого голосу в мене перехоплює подих.

– Привіт, тобі зручно говорити?

– Привіт, Лано. Так, я слухаю тебе.

– Я хотіла порадитися з тобою щодо подарунка на день народження для Данечки. Може, підкажеш, про що він мріє?

У слухавці запанувала тиша, мабуть, Влад роздумує.

– Син нещодавно говорив мені, що хоче залізницю. Якщо є можливість, тоді її.

– Добре. Я зрозуміла.

– Щось іще?

– Це все. Дякую за допомогу.

– Лана... – Влад збирається щось сказати. – Хоча ні, нічого.

– Мені шкода, що все так вийшло. Тоді, у моїй квартирі, – сама не знаю, навіщо це кажу.

– Цікаво, скільки ще часу ти мучитимеш і мене, і себе, а головне навіщо?

– Владе, давай не будемо зараз ускладнювати. Ти обіцяв дати мені час.

– Так і є, але тільки поквапся, я ж не залізний. Гаразд, Лано, не бери в голову. Тоді до суботи.

– Гаразд, бувай, – я першою кладу слухавку.