Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

Врешті, усі його спроби відігратись на ній за її дурість, щоб більше не хотілось злити й без того злого професора, обернулися проти нього. Чого тільки були варті її вовтузіння у нього на колінах, поки вона вмощувалась зручніше на його оголених грудях, збуджуючи у нім тремтіння кожним своїм дотиком, обвиваючи його шию та утикаючись в неї носом, що досить злісно сопів.

Ідея з вином була й взагалі божевільною, та він, як ідіот, на неї погодився: дівчина забажала! Лєрка неслась назустріч неприємностям з дивовижною впертістю. Її не зміг налякати мо́рок, що навели на неї; магічний капкан, що бив аж по мозку; літаючі навколо неї блискавки та закляття, що могли вбити в одну мить; бісова пантера та навіть усвідомлення того, що її викладач по суті реальний монстр, який здатен обернутись не в одну тваринну іпостась! Та поцілунок чоловіка, котрий вона (і це було помітно по нахабних п’яних очах) хотіла відчути на своїх губах, перелякав її до тремтіння у колінах.

Коли руки, що ще мить назад обвивали його шию, злякано уперлись у його ж груди, він зрозумів, що знов перегнув палку: не варто було ніжні, легкі поцілунки переводити на рівень пристрасті. Він спробував звести все у якусь подобу жарту, щоб вже зовсім не перелякати дівчисько, та відпускати від себе її не хотілось взагалі. Хоча, насправді, із сил за останні пару днів він вибився добряче, тож, це не було брехнею, що він не здатен рухатись, а вона явно була не у тій кондиції, щоб бігати по сходах, тому він і змусив лягти поруч: і спокійніше, і приємніше. Йому. А їй? А їй наука, щоб наступного разу думала, що творить і з ким.

Вечір пробудження підніс ще одну несподіванку. Він ледь чашки не впустив, коли побачив палаючі руки Валерії. Тимоша навіть Ольга не змогла зачесати, а про інших він навіть і не згадував. І раптом це дівчисько, що звалилось йому, мов сніг на голову, виявляється тією єдиною…

Колвін вже поставав проти бісового призначення, котрим його дістали батьки. Він не хотів бути пішаком в руках якоїсь міфічної долі. Віддавав перевагу можливості залишатись хазяїном свого життя. І тепер він намагався усвідомити: Лєра змогла це зробити, тому що він її обрав, відчувши, що вона саме та, хто йому потрібна? Чи триклята доля тицьнула її йому, тому що так вирішила, а все інше вже витікало з цього рішення?

Щоб зрозуміти те, що відбувається, йому потрібна інформація. Він встиг прошерстити декілька архівів та знайшов багато розходжень. Залишилось відвідати ще одне місце, і пазл або складеться, або повністю розсиплеться…

За будинком наглядали. Троє. Двоє з нав’їх, та один з… Семарги?! Невже у тому, що відбувається, дійсно замішане Дев’ятизем’я, враховуючи, що після бою їм вдалось захопити у полон двох диворіченців? Якщо тут влаштували засідку, значить остаточної відповіді на свої питання ті, хто віддав команду, ще не отримали. І їх здогади явно мають той самий вектор, що і в нього. От і з’ясуємо. Та спочатку він ще раз перевірив місцевість на присутність ще когось, кого він міг не помітити, оскільки вигляд це мало дещо підозрілий. Якби чекали саме його, то трьома б не обмежились і, вже точно, більшість була б не з нав’їх. А, якщо чекали не його, то кого і з якою ціллю? Проте, нікого, крім цих трьох, не було.  

Витрачати енергію на нав’їх зараз було недоцільним, враховуючи бідний в цьому сенсі земний фон. Тому він просто розпилив, так званий, «Детокс від нави», котрий викидав тих у найближчий поріг, де вони могли роками блукати, не знаходячи виходу, настільки дурманливим був для них цей засіб. Тож цих гостей найближчим часом можна було не чекати.

Семаржець не встиг будь-що зрозуміти, і Колвіну вдалося у темряві непомітно підібратись до нього та оглушити. Затягши полоненого в дім, він всадовив його на знайдений  тут же стілець, й зв’язав його руки за спинкою. Надавивши декілька точок на голові та обличчі, він привів того до тями.

Семаржець рвонув зі стільця, та різким рухом Колвін повернув його назад:

– Гадаю, немає сенсу так смикатись.

Полонений нервово озирнувся, та Колвін сам вийшов уперед:

– Так кортить побачити моє обличчя? Не напружуйся: навіть в умовах цього світу я здатен приховати його.

Той зло ошкірився:

– Сподіваєшся, що твій слід не зчитають?

– Взагалі, ти не в тому положенні, щоб ставити питання, – Ігор присів навпочіпки. – На твій жаль, це моя прерогатива, і я маю намір використати її повною мірою. Кого ви чекали?

Семаржець мовчав та поводився тепер надто спокійно: або ж він когось чекав, і тоді проблем стане дещо більше, або ж оговтався й розговорити його буде складніше, а на це часу обмаль. В руці Колвіна блиснув стилет, вістря якого він тицьнув у колінну чашечку полоненого – прямісінько у суглоб:

– Ти ж розумієш, що існує багато способів, що розв’язують будь-чий язик. Може, не будемо витрачати дорогоцінний час та нерви одне одного, оскільки один з цих способів, надто болючий? А, враховуючи, що разом з ним я маю намір використати один не чудовий засіб, ти залишишся калікою до кінця своїх днів. І ніяка цілюща магія Дев’ятизем’я не поверне тобі ногу, – він ввігнав лезо трохи глибше. – І ти розумієш, що я це зроблю, – та, оскільки семаржець лиш шипів від болю та мовчав, додав, – хоча, я можу вчинити гуманно, – примружившись, він глянув на полоненого, – з фізичної точки зору, – по тілу того пронеслось тремтіння, і Колвін осміхнувся. – Ти вірно зрозумів: коли я почну шматувати твою пам’ять, від твоєї особистості нічого не залишиться.

– Ти не зважишся! – голос семаржця здригнувся, хоча він і спробував рикнути.

– І хто мене зупинить?

– Кодекс забороняє…

Колвін не дав тому договорити:

– Кодекс магів Дев’ятизем’я? Серйозно? Цей світ не знаходиться у юрисдикції Дев’ятизем’я. На нього не розповсюджуються кодекси інших світів. Тут взагалі магія офіційно не існує. Тож, номінально я не здійснюю ніякого злочину. Тому.., – він потягся рукою до голови полоненого.