Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Той смикнувся у бік так рвучко, що ледь не перевернувся, якби Ігор його не спіймав за одяг та не повернув тому рівновагу:
– Так не терпиться скалічитись? Я можу прискорити процес. Роби вибір: залишитись калікою чи овочем?
Семаржець знов загарчав:
– Мені н-наказали простежити за кожним, хто увійде та вийде з дому, та повідомити його координати. Це все!
Поки той говорив, Колвін непомітно сканував його ментал і, схоже, він не брехав. Як тільки полонений змовк, Колвін натиснув точку на шиї того, і семаржець миттєво відключився. Тепер треба було поговорити де з ким іншим.
Він вийшов у центр кімнати та перенастроїв зір: в умовах цього світу подібне дійство віднімало і сили, і час. Як тільки він почав бачити інший шар реальності, в нього зі свистом полетіла чашка. Він легко ухилився й поморщився: божевільний домовик – те ще задоволення. Довелось формувати ловчу сітку, поки здурманіла від самотності істота продовжувала кидати в нього різний дріб’язок.
Колвіну коштувало немалих зусиль трапити в домовика м’яким знерухомлюючим закляттям, після чого він накинув на нього сітку. Істота знітилась та жалібно заскиглила. Її варто було пожаліти: Ігор знав, як жорстоко з ними обходилась самотність в цьому світі.
Він схилився над домовиком і поклав руку на голову того, намагаючись одночасно заспокоїти та відшукати блок, що зациклював думки у нескінченне коло, зводячи поступово з розуму. Нарешті, йому це вдалось, й він обережно розчинив знайдений блок, розмикаючи кільце божевілля.
Домовик затих. Ігор розпилив сітку та допоміг тому підвестись. Дістав щось з кишені та простяг долоню перед обличчям єдиного на цей час хазяїна занедбаного дому:
– Тобі відомо, що це?
Той затремтів та злякано блимнув на нього очима, згідно кивнувши головою.
– Де друга частина?
Домовик відбіг до столу й тицьнув під нього рукою. Ігор здвинув меблі й провів долонею над підлогою. Під однією з дощок надто слабко, та щось відчувалось. Він піддів стилетом половицю та нічого, крім бетону, не побачив. Та домовик наполегливо вказував туди. Довелось розковирювати лезом. На щастя, це виявився цемент, та ще й не самий якісний. Врешті, він дістався до якогось згортка.
Важко зітхнувши, Колвін розгорнув тканину: пазл склався. Можна було повертатись. Він витяг назовні семаржця, перед цим попрацювавши з його пам’яттю, та вилучивши з неї останню годину, й залишив під кущем. Отямиться – пам’ятати нічого не буде, й ніхто не зможе щось прочитати в його голові.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса», після закриття браузера.