Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

- 25 -

— Ти чаклувала? — сухо запитала Моріана, підтиснув губи.

Матір не запитала доньку, за яких причин капралу довелося рятувати Сільсію, її цікавість була прикута виключно до магії. Особисту неприязнь Моріана також не могла контролювати, одне лише прізвисько – Уайт, змушувало всі її органи стискатися, а в грудях серце клекотати.

— Я… — брехати вона не могла матері, особливо коли та дивилася на неї таким пронизливим поглядом, — була обережною.

— Я скільки разів тобі говорила?! — вогнище в каміні спалахнуло з новою силою. — І скільки разів ще мені повторити, щоб ти нарешті затямила? Твоя магія – це не що інакше, як блюзнірство над магією королівської сім’ї!

— Мамо, король Івеліос скасував цей закон. Немає більше ніякого переслідування і винищення магів, які володіють тінями.

В крамниці запала тиша на кілька секунд.

— Закон може й скасований, та відношення людей так швидко не змінюється, — на тяжкому видиху вимовила Моріана.  — Чи тобі про це, не знати?!

***

— Не знаю що гірше, те що ти чаклуєш темною магією, чи те, що твій рівень дорівнює практично нулю! — рудоволоса дівчина дванадцяти років гучно засміялася. — Киньте її до багна. Там де її місце! Сільсія Аберхат ти найбільший сором нашого міста!

— Відпустіть мене! — Сільсія смикнулася, але цупкі руки хлопчаків-розбіяк міцно її тримали. Аберхат забороняла собі плакати, демонструвати слабкість будь-кому. Відколи в школі стався іспит на виявлення магічних здібностей та потенціал, Сільсію чекало після уроків одне і теж – ненависть однокласників, які навіть до кінця не розуміли, за що саме ненавидять свою однокласницю.  — Нарія, ти пошкодуєш!

— І що ти мені зробиш? — рудоволоса дівчина підійшла до Сільсії, насолоджуючись її безпорадністю.

Норфія делікатно клацну пальцями, в повітря піднялося кілька грудок багна, які успішно приземлилися на голову Аберхат, розтікаючись не лише по її волоссю, а й одязі. Хлопчаки голосно зареготали, після чого штовхнули Сільсію до калюжі, де власне й була змішана вода з глиною. Від поштовху, Аберхат не втримала рівноваги, буквально сівши в багнюку сідницями, розлетілися каплі які ще більше забруднили штани, білосніжну нещодавно куплену нову сорочку та обличчя.

— Ось так краще. Ти ідеально вписуєшся, — Нарія вишкірилася, та щойно вона почула сторонні голоси, відразу дала знак хлопчакам, щоб ті відступали. — Тобі сьогодні щастить, — дівчина махнула Сільсії на прощання, даючись навтьоки.

Аберхат стиснула зуби, її очі заблищали від сліз які підступили, а в горлі застряла грудка. День за днем Нарія Норфі продовжувала дошкуляти Сільсії, щойно дізнавшись про її магію. І все б було нічого, якби Нарія не була донькою директриси, які не можна було дати відсіч без наслідків. Вплутувати дорослих Сільсія однозначно не хотіла.

— Сі? — здивовано промовила Татіра, — що сталося? — від здивування, Олавей випустила з рук ранець, і відразу ж кинулась на допомогу до подруги. — Це знову була ця паскуда Нарія?

— Таті, все гаразд, — Сільсія підвелася, не прийнявши протягнуту руку допомоги Олавей. — Я вся забруднена, — крива посмішка й опущений погляд, Сільсія не могла дозволити собі розплакатися.

— Де твій ранець?

Аберхат із сумом поглянула на купку коричневої маси, в якій власне й був її ранець та рукописи.

— Здається я дуже невдало впала.

— Тобі доведеться все переписувати знову, викладачі вимагатимуть конспекти. Це ж неподобство, чому ти не розповіси дорослим?

— Таті, немає що розповідати. — Сільсія розгребла глину, після чого витягнула свій ранець. — Нічого не зміниться, навіть якщо директор Норфі дізнається про це. Ходімо додому.

***

Сільсія чудово знала, як саме люди ставилися до темної магії. Закон був скасований, та багато людей до сьогодні продовжував ненавидіти чаклунів що володіли тінями. І всім було байдуже до того, що ця магія була практично винищена королівською сім’єю.  

 — Мамо, мені набридло приховувати те, чим я є. Моя магія частина мене і цього не змінити! Ти навіть не поцікавилася, що зі мною трапилося. Тебе хвилює тільки те, чи ніхто не бачив мою магію!

Сільсія практично вибігла з крамниці, не дочекавшись відповіді від матері. Їй був необхідний коток свіжого повітря, а ще, прогнати думки з минулого, в якому було забагато цькування та несправедливості.

— Далеко зібралась? — холодний голос капрала, який прозвучав із-за рогу, змусив похапцем Сільсію зупинитися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍