Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

- 26 -

— Її матір…

Даерон не встиг договорити, як його нахабно перебили.

— Ріан, відправляйся до керуючого містом, і хай він надасть повний список чаклунів підходящого віку. Доручи комусь із підлеглих, щоб розіслав запрошення для участі в цьому відборі особисто.

Адріан знав не перший рік Роувена, те, що він завжди перетягував на себе ковдру керування не було новинкою, іншого це цілком влаштовувало. Даерон не прагнув пірнати в цю місію з головою, зрештою він переслідував зовсім інші цілі. Тільки задля відводу цікавості Роувена, Адріан готовий був йому підігрувати в цій безглуздій шоу-місії.

— Ти вже маєш план для проведення цього відбору? — легке зніяковіння відобразилося на обличчі Адріана, який насупив брови. — Я гадав, що ми разом складемо план проведення цього заходу. Все узгодимо для якісного проведення.

— Так і буде, — запевнив його Уайт, поправляючи комір на піджаку. — У вечері складемо план для відбору, та перш за все, нам потрібні учасники і знання про рівень та потенціал їхньої магії.

— Тобто ти використаєш камінь аквамарину*?

— Ні. Камінь аквамарину використовують для загальної практики. Ми не в школі і не в академії. Нам потрібно відібрати унікальних чаклунів, яким випаде нагода себе проявити.

— Невже чорний нефрит*?

— Саме він.

— І ти його привіз сюди?

— Звісно привіз, а як по-інакшому?!

— Гаразд, залишимо розмову про це на вечір, — згодився Адріан. — Тоді я пішов до керуючого міста.

Варто було Даерону зникнути з поля зору Уайта, як той зіперся спиною на стіну магічної крамниці. Пошук спадкоємиці королівського трону міг закінчитися, навіть цілком і не розпочавшись. Та все потрібно було тримати в суворій таємниці. Сумління Уайта не було спокійним, він ненавидів брехню, більше за це, він ненавидів тільки порушувати дані обіцянки, слово. Ці принципи були із ним завжди, та чим більше він займав посаду капрала королівської гільдії, ти більше тяжче давалося дотримуватися власних принципів.

 Коли Роувен думав про те, що дорога здавалась тяжкою, після влаштованого шоу та повернення піджака кращим другом, то тепер йому думалося, що найтяжче все ще попереду.

Підслуховувати розмову між Сільсією та її матір’ю, Уайт не збирався, але й не пішов геть, коли добре чув про що говорили жінки. Роувен не збирався втішати Сільсію, все вийшло само собою.  

— Чому ви мені тикаєте? Ми з вами не друзі! — підтиснув нижню губу, Сільсія відчула, як злість від суперечки з матір’ю в лічені секунди зникла, а її увага повністю перемикнулася на капрала.

Роувен підпирав стіну, тримаючи руки в кишенях штанів. Він був взірцем граційності та шляхетності, і навіть його парфум зайве підкреслював його пихатість, яку вбачала виключно Сільсія. Як би їй не хотілося того визнавати, але він був ідеалом, про якого мріяли жінки, і Аберхат тепер не була виключенням. Від його погляду всі нутрощі скручувалися, а його зваблива посмішка,  яка була рідкістю – серце буквально вистрибувало з грудей. Сільсія була впевнена, що це не кохання, а звичайнісінька реакція молодої дівчини на привабливого молодого чоловіка.

А можливо вся справа була в ніяковості перед чоловіком, який врятував її під час азартної гри, ніяк майже не відреагував на викрадення іменної таблички, за ліс Раві, Аберхат навіть згадувати не хотіла. Вона не розповіла матері, що сталося з Олавей, тільки тому, що Моріана не поцікавилася нічим зовсім. Матір навіть не запитала за поїздку до столиці, все що цікавило Аберхат-старшу це виключно чи донька чаклувала.

Гостьовий будинок розташовувався практично поруч біля магічної крамниці, і доки там підлеглі жваво переносили речі із повозок, Уайт чекав на Аберхат. Він не став говорити, що чув кожнісіньке сказане слово Моріаною, як і не став наполягати на вибаченнях Моріани. Роувену не вперше приходилося мати справу із гнівом людей, які переносили своє обурення та невдоволення з батька на сина.

— Можемо ними стати, — ліниво, Роувен протягнув руку Сільсії. — Поховаймо сокиру недружелюбності.

На його обличчі лишалася байдужа маска, Сільсія не могла прочитати, що на думці мав капрал. Як і в першу їхню зустріч, від нього віяло зухвалою впевненістю.

— Це виглядає підозріло, — Аберхат примружила очі, очікуючи якогось підступу, але нічого не відбувалося. — Якщо це через мою матір…

— Хочу, щоб ти влаштувала мені екскурсію і розповіла трішки про це місто, — запевнив її Роувен.

— І все?

— І все. Можу навіть скасувати нашу домовленість про допомогу професору Дукенсу.

Уайт не пробачив витівку Аберхат за зіпсований піджак на очах підлеглих, але наразі він розумів, що його дії не що інакше, як відплата, яка нагадувала вчинок підлітка, а не дорослого чоловіка.

— Ні-ні, я з радістю допоможу професору, — Сільсія відчувала провину за пролитий шоколад. В неї не було причин так бурхливо реагувати, їй просто хотілося привернути увагу капрала Уайта, але в цьому Сільсія не могла собі зізнатися. — І залюбки покажу місто. Друзі? — вона потиснула руку капрала.

— Друзі.

 З його вуст прозвучала невпевненість, але Сільсія не придала цьому ніякого значення.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍