Читати книгу - "Сни Морфея , Tалі Птах"

— Чуєш, Алекс, пішли вечеряти, — гукнув Деванс сусіду через дорогу.

Моро нічого не почув. Він вже стояв на ганку з ключами в руках. Інженер повернувся і Лорі помахав йому рукою. До них підбіг Орест.

— Тато кличе вас вечеряти до нас, — сказав пілігрим і, не чекаючи відповіді, взяв чоловіка за руку і повів за собою, — Подивись наліво, подивись направо. Машин нема. Переходимо. 

— Час іде, нічого не змінюється, — вже за столом сказав Моро, коли гарячий суп з морепродуктів вже був перед ним.

— Це точно, — тихо додав Лорі. 

— Вигодували мене з дитинства, тепер ще й мою дитину годуєте, — одними губами посміхнувся чоловік. 

— Нічого-нічого, — відповів дід, — Не вигадуй. 

Їли мовчки. Тільки за столом Рей погодився злізти з рук батька і сісти окремо. Орест вибирав шматочки червоної риби і креветки і перекладав в тарілку Рея, будучи впевнений в тому, що ніхто з дорослих того не бачить. Сам їв тільки картоплю, рис і юшку. Лорі дивився на це, але нічого не казав. Його не сварили за таке, чому він буде сварити свого сина? Ось він характер, ніби рідна кров текла у венах цього чудного пілігрима. 

А Рей поїв швидше за всіх, але боявся почати рюмсати, щоб отримати ще. Після десерту дітей забрали спати. Орест подарував Рею паперову листівку з різнокольоровими наліпками і побажав на добраніч. Рей у відповідь не зміг нічого сказати, навіть просте звичайне “дякую”. На тому і розійшлися. 

Алекс на руках відніс сина додому, вже за дверима він все ж таки розплакався.

— Ну, синочку, ми вже лягаємо, — сказав Моро, але коли вони піднімались по сходах Рей розридався ще сильніше.

Без заспокійливого пілігрим не засинав. На щастя, годинник поводив себе спокійно і аура не погрожувала пілігриму. На відміну від самого інженера. Його голова розривалась від тисячі думок, від усього що сьогодні відбулось і відкрилось. В словах Лорі було багато логікі, але так не хотілось, щоб він мав рацію. Однак… Моро не встиг завершити потік думок. Їх грубо перервала нова галюцинація. Чоловік тільки вийшов з душу і з рушником на шиї спустився за чаєм. У вітальні на дивані сиділа постать. 

Білокуре створіння, худеньке з гострим носиком, вона не змигнувши дивилась на чоловіка зневажливим поглядом. Одяг її був витончений, світлий костюм з брюками і піджаком виглядав дорого.  Той наче статуя, стояв і не міг змусити себе дихати. 

— Мені прийшлось три години сидіти тут не рухаючись, щоб датчики світла не спрацювали, поки ви ходили в гості, — сказала вона і підвелась.

— Вероніка, — постановив інженер і груди його повільно піднялись. Не рухаючись з місця, він повернув голову на камеру під входом і дістав телефон, — То через тебе Рей плакав. З сходів видно диван. Я зміню замки завтра ж. Чого прийшла?

— Не запропонуєш чаю, кави? — жінка театрально образилась і помітила, що чоловік квапливо щось шукає в телефоні.

— Я ще раз питаю, навіщо прийшла? Гроші потрібні? Ти перевела з мого рахунку достатньо грошей, щоб безбідно прожити ще років десять. 

— Алекс, я ж твоя дружина, матір двох дітей, — жінка підійшла ближче і протягнула руки для обіймів, — Ні? Не хочеш? Добре, без цього. Я приїхала до дітей. 

— Ти думаєш я повірю тобі?

— Батько повірив блудному сину, — жінка сіла на журнальний столик, — Я відпочила. Я мусила відпочити, любий, і ти не маєш права мене засуджувати. Тепер я готова знову виконувати свої обов'язки.

— Втомилась. Втомилась? — Моро боявся ворохнутись, від зайвого подиху і з кожним ударом серця його руки наповнювались адреналіном. Як би він не хотів, важко було утримати весь багаж слів, який треба було промовити, — А я не втомився? Я по твоєму не втомлююсь? Ти покинула нас, коли Лірі ще чотирьох місяців не було. Те що ти зробила з нею... таке не можна зрозуміти. Ти не тільки їй підмішала ліки, ти провернула це і зі мною. Ти залишила Рея, коли йому було два роки. Я не втомився слухати їх плач? Рей верещав і звав тебе аж поки не втрачав свідомість і не зривав голос. Він не втомився? Ліра не втомилась вічно лежати під крапельницею? Вона не втомилась боротись за життя. Я не втомився? Блукати Царствами Аїда з малечку – ти знаєш, ти все знаєш! Я п’ю ті всраті ліки, від яких в мене печія гірше ніж у алкоголіка. Обидві операції на нирки я проводив у шкільній лікарні, тому що під боком мусив лежати Рей. Година без батька для нього була настільки травмуюча, що він тижнями з мене не злазив. Я відкрив тобі свою душу! Я довірив тобі найцінніше! А ти кинула мене! Ти кинула дітей! Я мусив судитись з соціальними службами, бо твоя прибацана подружка, яка теж не знала, що ти “відпочиваєш”, думала, що я тебе вбив. Я три місяці розривався між Реєм, Лірою, роботою і судом. Я не втомився? Де ти була? О, якби ти побачила походи сина. Поруч мусив бути тільки я. Всі операції  Ліри. Скільки разів вона помирала. Скільки тижнів лежала одна, як сирота. Де ти була? Місто дає безліч програм для батьків пілігрима, щоб вони могли відпочити. Але ти зникла! Якщо думаєш, що я дозволю тобі тут залишитись, о, люба, ти помиляєшся. Я не зможу заборонити тобі бачитись з дітьми, але бачитись з ними ти будеш тільки за моїми умовами.

Чоловік не підвищував голос, не сердився. Обличчя було спокійним і втомленим. 

— Алекс, ти чого, — тихо сказала жінка і підвелась і поклала руки на лікті чоловіка, — дітей розбудиш, пішли і ми спати. Можливо, то все твій сон? Що тобі приснилось? Що тобі привидилось? Що я уходила? Любий, то тільки твої марення…