Читати книгу - "Дуже погана няня , Кетрін Сі"

XIV

Глава 14. Фальш та благодійний бал

 

Приходити на роботу о шостій – це жахливо. Дякувати таксистам, що працюють у такий час і я змогла поспати зайві двадцять хвилин. Відкривши офіс я зняла сигналізацію і увійшла. Зробила собі каву й потроху почала поацювати. На сьогодні у Адама заплановано дві зустрічі з майбутніми інвесторами, одна онлайн зустріч з постачальником пляшок для вина і ввечері благодійний бал. До речі, на ньому буде присутня Трейсі з батьками. Стосовно Чандлерів не знаю, але думаю також будуть. Це буде їх перший вихід “у люди” після сварки з Адамом. Цікавий буде вечір, особливо для репортерів. 

Працювати у тиші мені навіть сподобалося. Ранній підйом був важким, але я встигла зробити більше роботи за ці дві години. Адам прийшов у офіс рівно о восьмій, як і завжди. 

– Доброго ранку, – його губа розбита. 

– Привіт. – Ховає від мене ліву частину обличчя. – Давно прийшла? 

– Ага. О шостій ранку. 

– Ти здуріла? Навіщо так рано? – Важко зітхаю. 

– Ти сам сказав прийти мені на дві години раніше, забув? – Йде до свого кабінету. 

– Точно. Я не думав, що ти дійсно прийдеш раніше. 

– Адам, а-ну зачекай.. Зачекай! 

– Келі, в мене багато роботи… – Встигаю схопити двері до того, як він закрив їх. – В мене дійсно…

Заходжу до кабінету разом з ним. На його обличчі красується свіженький синець і розбита губа. 

– Що вчора сталося? 

– Коли? – Вирішив пограти в дурника. 

– Коли я зачинила за тобою двері, і ви залишилися з Даніелем на вулиці. – Роблю крок до нього, а він один від мене. – Адам, відповідай. 

– Та нічого не сталося, – прочищає горло. 

– Нічого? – Примружую очі. – Тоді, що з твоїм обличчям? 

– … Впав.. я був не дуже тверезий..

– Так не падають, Адам. Ви побилися з Даніелем? – Відповідь я й так знаю. 

– Побилися… не зовсім. Я його побив, а він лише двічі вдарив мене. 

– Мм. Зрозуміло. – Виходжу з його кабінету. 

За хвилину Адам виходить до мене. Він стоїть в дверях і нічого не каже. 

– Вам щось потрібно, містер Чандлер? – Здіймаю на нього погляд. 

– Вчора..

– Вчора ти вів себе, як повний придурок! 

– Так, не буду заперечувати, – починає йти до мене. – Ти так різко зірвалася на побачення, я подумав, що ти можеш захотіти… кинути мене. 

Він так говорить, ніби в нас з ним стосунки. Ми просто бос і підлегла. Не більше. Хоча я хотіла б більшого. Знаю, я ідіотка, що все ж таки закохалася у Адама, хоча запевняла, що такого ніколи не станеться. 

– Адам, я не хочу..

– Вибач, я не хотів казати, що ти моя власність. Це тупий інстинкт людини, що звикла отримувати все. – Стає біля мого столу, а потім різко дістає з кишені піджака квітку орігамі. – Я не хотів вибачатися з порожніми руками… тож.. вона крива, але я сам зробив. 

Намагаюся стримати посмішку. Чому це виглядає так мило? Він схожий на гарненьке цуценя, так і хочеться обійняти. 

– Твій розклад на сьогодні вже на столі, – забираю квітку зроблену із паперу. – Дякую. 

– Ти вибачиш мені? 

– Ні, але я трохи менше буду злитися. – Ставлю її у підставку для ручок. – Я зроблю тобі каву, йди в кабінет. 

– Дякую, – йде до кабінету і нарешті можу дати волю своїм почуттям.

У відображенні скла я побачила наскільки в мене щаслива посмішка. Це лише якась квітка з паперу, а я посміхаюся мов ідіотка. Але ж Адам робив її сам і думав про те, як краще вибачитись. Це багато для мене означає. Та я не можу дати волю почуттям, як би цього не хотіла. 

Увійшовши до кабінету я побачила чоловіка, що уважно вивчав свій розклад на сьогодні. 

– Мені обов'язково йти на благодійний бал? 

– Так, це твій перший вихід буде з моменту відкриття виноробні, тож маєш офіційно з усіма привітатися й пожертвувати гроші на відновлення… Не пам'ятаю на що вони збирають. – Ставлю каву на стіл. 

– Підеш зі мною? – Дивуюся. 

– Я? 

– Ну так, – робить ковток кави. – Там буде багато жінок, хочу уникнути розмов про весілля. 

– А я навіщо? – Досі не розумію.

– Мені потрібна дівчина, щоб ніхто не чіплявся до мене. 

– Ти хіба не фанат жіночої уваги? – Відходжу від стола Адама. 

Потрібно поводити себе максимально звичайно. 

– То підеш чи ні? 

– Не думаю, що мені варто йти. 

– А якщо я дуже сильно попрошу? 

– Адам, я не вмію тримати язика за зубами. Такі “заходи” точно не для мене. 

– А якщо я тобі заплачу за це дві місячні зарплати? 

– Не боїшся, що я можу зіпсувати цей благодійний бал? 

– Ні. 

Сонячне світло падає на обличчя Адама і я ловлю себе на думці, що він зараз дуже привабливий. 

– Гаразд, я піду з тобою. – Якщо буду тікати після вбивства, то мені потрібні будуть гроші. – Але я не буду винна, якщо щось піде не так! 

– Звичайно. 

Дивно. Хіба він не повинен захищати свій бізнес? Я з легкістю можу нашкодити його бізнесу своїми необережними слова в бік впливових людей. Цього вечора доведеться вести себе стримано, я не можу підвести Адама. 

 

♡♡♡

 

– Господи, Адам, я так нервую. – Ми вже йдемо в ресторан, де має пройти бал. 

– Все буде гаразд, головне тримайся біля мене, – мені б його впевненість. – Багато не пий. 

– І це ти мені кажеш? 

– Я також не буду, не хвилюйся. – Посміхається хитрою посмішкою. 

На мені проста чорна сукня на бретельках та підбори човники, а Адам, як зазвичай у костюмі, так само чорного кольору. Не знаю як, але чоловік ідеально вгадав з розміром одягу та взуття. За годину до кінця робочого дня в офіс приїхав кур'єр і привіз одяг. Адам завчасно все підготував, тож ми при параді йдемо на бал. 

– Якщо я почну багато говорити, то просто стисни мою руку і я зрозумію, що час закрити рота. – Кажу перед тим, як ми входимо до ресторану. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍