Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

Ельга втримала хлопця за лікоть.

–Чекай. Вона повертає собі дар. Блискавка її не ранить.

Найджел з сумнівом подивився на цілком спокійних Ельгу та Пітера. Калерія ледь помітно тремтіла, а потім новий заряд блискавки влучив у неї, дівчина втратила рівновагу, зігнувшись навпіл, ледь помітний дим вирував над її згорбленим тілом.

–Моя матір зараз загине від удару блискавки, а ви стоїте тут, як мішками прибиті!– обурився Найджел.– Я її відтягну.

Калерія випросталась, побчивши хлопця.

–Найджеле, стій! Не підходь до мене.–застерегла вона, виставивши руку вперед.–Ельга говорить правду, мені блискавки не страшні, а от ти цілком можеш загинути, якщо опинишся надто…

Раптом третій заряд пронизав тіло дівчини, не давши договорити. Волосся здійнялось над її головою, очі засяяли яскраво–пурпуровим світлом. Заряди продовжували бити Калерію ще декілька разів. Найджел скрикував так часто, що Ельга, поклавши руку на його губи, запечатала їх льодом. Вуста заніміли, хлопець відчував неприємне тремтіння в щелепі, ще й прикусив язика, аж очі засльозились. Глянувши на Пітера благально, Найджел склав долоні разом, як в молитві. Пітер захихотів і лише на мить торкнувся пальцем льоду, який одразу зашипівши, стік водою. Заряди блискавок припинились, на небі пролунав гучний грім, здавалось ніби небо зараз обвалиться на землю. Найдел уявляв небесне військо, що тупцяло над хварами своїми черевиками – багатотисячна армія, що от–от прийде вершити правосуддя на землі. Калерія тремтіла. Тонкі, мов ниточки блискавки, потріскуючи, з'являлись біля голови, грудей сяяли під шкірою на передпліччях і долонях, ніби замінивши собою вени та кровоносні судини. Повільно хмари розсіялись, явивши собою блакить ясного неба. Калерія виглядала спантеличеною, її волосся стояло над головою темно–каштановим ореолом, на щоці виднівся слід від сажі, блискучі очі здавались божевільними, вона пришвидшено дихала, потріскуючи зарядами блискавок.

–Ти володієш даром? – нетерпляче запитала Ельга.

–Зараз перевіримо.

Калерія підняла руки і за помахом її кистей, на небі знову утворились темні хмари, над лісом прокотився грім, а потім пустився сильний дощ. Есме поспішила дістати з ранця картату парасольку закриваючи нею себе, Пайпер та Найджела.

–Калеріє? – Найджел зробив крок до неї. Вона зупинила хлопця жестом.

–Не підходьте поки що.

Дівчина розім'яла плечі та шию, зігнула та розігнула по черзі пальці та зап'ястя.

–Ельго...– почала вона, ніби питаючи дозволу.

–Йди вже. – засміялася Ельга. – Розважся там. Я за ним нагляну.

Калерія посміхнулася, очі її блищали.

–А тепер, побігли.– сказала Ельга, звертаючись до Найджела.

–Куди?

–Нам треба сховатись. Пересидіти бурю. – вона усміхнулась.–Буквально.

–Хіба ж це не Калерія?

–Це вона.– кивнула Ельга.

–Вона не зробить мені нічого поганого.– похитав головою хлопець.

–Свідомо ні.– відповіла Ельга.

–Що це ще значить?

–Калерія дуже давно не володіла своїм даром, тому має приборкати його знову. А доки цього не сталось, вона цілком може ненароком комусь нашкодити.

–Цілковита дичина.– пирхнув він.

–Найджеле.– звернувся Пітер, хитаючи головою.–Ельга має рацію. Поки дар цілковито не у владі мага, він дуже непердбачуваний.

–І ви її боїтеся? – не повірив хлопець.– Їй потрібна допомога!

–А що ти зробиш? – розлютилася Ельга. – Скосиш траву під її ногами? Ходімо, кажу, я забезпечу вас дахом.– дівчина схопила його за плече.

Широкий стовп блискавки вдарив у новеньке деревце, яке Найджел оживив цього ранку. На верхівці спалахнуло полум'я, яке Пітер швидко втамував.

–Тепер точно, ходімо.– сказала Ельга, знову хапаючи хлопця за руку.

–Льодом від хмар не відгородишся. – роздратовано кинув він, висмикнувши руку.

–Запитую востаннє. – твердо сказала Ельга.– Йдеш?

–Ні.– відрізав хлопець, стоячи на місці.

–Найджеле.– благала вона.– Не поводься, як бовдур.

–Я не бовдур. Калерія мене не зачепить.

Найджел підняв очі, помітивши іскри, маленькі кульки, що сяяли посеред дощу, мов зірки. Придивившись пильніше, хлопець зрозумів, що це кульова блискавка.

–Найджеле. – Ельга простягнула йому руку. – Ходімо.

–Чому ти так хочеш, щоб я пішов із тобою?

–Тому що тут небезпечно. Я не піду сама.

–Але...

–Найджеле, прошу тебе.

–Йди без мене. Врятуй їх. Я Калерію не боюся.

Він не зводив очей із грози над ними, дощ опускався на обличчя й плечі важкими холодними краплями, блискавки спалахували, оперізуючи темно–фіолетове небо. Кульки енергії повільно пересувалися навколо Найджела, одна була трохи вище його обличчя: велика і кругла, як млинець, вона шкварчала, розпльовуючи заряди на всі боки. На правду, блискавка лякала хлопця, але він був певний, що Калерія не допустить, щоб із ним щось сталося. Найджел відчував, що Ельга була поруч, він почув, як вона сказала: