Читати книгу - "Тінь серед світла, Деріка Лонг"

Розділ 10.1

Оксана сиділа в машині Мирослава, її погляд був прикований до розкішного букета червоних троянд, які він щойно подарував. Кожна пелюстка була такою ідеальною, що здавалося, вони були враженням від самих її мрій. Її серце все ще билося швидше, відчуваючи себе ніби в якомусь романтичному сні. Вона не могла повірити, що це дійсно сталося, що Мирослав був поруч і робив все, щоб цей момент став для неї неперевершеним.

Вона піднесла букет ближче до себе, вдихнула його чудовий аромат і посміхнулася. Вона ще не мала часу насолодитися цим моментом у повній мірі, і ось тепер, коли він був разом із нею, кожен жест, кожне слово здавалися їй ще більш важливими.

— Це неймовірно, — тихо промовила Оксана, так, ніби говорила сама собі. — Я ніколи не отримувала такого подарунка.

Мирослав поглянув на неї, посміхаючись, і її серце здригнулося. Він був поруч, і це було все, про що вона могла мріяти.

— Це тільки початок, — відповів він з таємничою усмішкою. — Ми їдемо не просто так. Я хочу, щоб ти побачила моє місце.

Оксана подивилася на нього в здивуванні.

— Твоє місце? — запитала вона, все ще не зовсім вірячи в те, що чує.

— Так, — підтвердив Мирослав. — Я хочу, щоб ти побачила мій будинок. І сьогодні цей день має стати чимось більшим, ніж те, що було раніше.

Оксана зрозуміла, що він має на увазі. Цей день був для нього чимось особливим, він прагнув, щоб їхні стосунки вийшли на новий рівень. Щось всередині її серця забилося ще сильніше. Вона дивилася на нього, на його впевнену усмішку і відчувала, що це може бути початком чогось більшого.

— Ти мене дивуєш, — сказала вона з усмішкою. — Я навіть не знала, що в тебе є будинок біля річки.

Мирослав лише посміхнувся, продовжуючи вести машину, і через кілька хвилин вони виїхали з міста. Оксана не могла не звернути увагу на той шлях, яким вони рухалися. Вулиці поступово ставали менш заселеними, а ландшафт змінювався на більш відкритий. Вони в'їхали в передмістя, де були лише кілька розкішних особняків, які відразу привертали погляд.

І ось, через кілька хвилин, перед ними з'явилася велика брама, і Мирослав зупинив машину. Вона не могла повірити своїм очам, коли вони зупинилися біля будинку, який виглядав просто неймовірно. Велика площа, два поверхи, просторий двір, що межував із річкою. Все це виглядало як ідеальний куточок для відпочинку, де мир і тиша панують над усе.

— Це… це твій будинок? — запитала Оксана, її голос видавав відчуття захоплення. Вона не могла відвести очей від цієї величі.

Мирослав відкрив двері машини та допоміг їй вийти.

— Так, це мій будинок, — сказав він, поглядаючи на неї з твердою впевненістю. — Хочу, щоб ти відчула себе тут вдома.

Оксана ще кілька секунд стояла на місці, намагаючись зрозуміти, як таке можливо. Вона звикла до більш скромних умов, а тут перед нею була справжня розкіш. Вона на кілька моментів затримала погляд на річці, що відбивала промінь сонця, і зрозуміла, що це місце має в собі якусь магію.

Мирослав, дивлячись на її реакцію, усміхнувся і запрошуючи її за собою, сказав:

— Пройдемо всередину.

Оксана пішла за ним, обережно переступаючи поріг великого будинку. Внутрішнє оздоблення було витримано в класичному стилі: простора вітальня, великий камін, стіни, прикрашені картинами, що додавали атмосфері елегантності. Тут панував спокій, а саме місце було неначе створене для того, щоб розслабитись.

— Це… тут неймовірно, — знову промовила Оксана, не стримуючи свого захоплення.

Мирослав веде її по будинку, показуючи кожну деталь, і вона не могла не помітити, як він пильно дивиться на неї, ніби чекаючи на її реакцію. Вони проходять через вітальню, потім через їдальню, і ось вони опиняються в одній з кімнат, де вже стоїть стіл, накритий для двох.

— Я хочу, щоб ми провели цей вечір разом, — сказав Мирослав, коли Оксана сіла за стіл.

Він налив шампанське в два келихи і подивився на неї, коли обережно підняв свій келих, запрошуючи її зробити те саме.

— За нас, — сказав він, і Оксана підняла келих, її очі відбивалися в блиску рідини.

Вони випили, і Оксана відчула, як тепло розливається по її тілу. Момент здавався ідеальним. І коли Мирослав взяв її за руку, ніжно притягуючи до себе, вона зрозуміла, що це вже більше, ніж просто зустріч. Вони були тут разом, і цей момент, з усім, що оточувало їх, здавався вічним.

Цей вечір мав стати чимось важливим для обох. Оксана відчула, як її серце почало битися швидше, коли Мирослав ще раз заглянув у її очі, і вона побачила в них щиру ніжність.

— Я хочу, щоб ти знала, — сказав Мирослав, — я хочу бути поруч з тобою.

І в цю мить Оксана відчула, як її серце розцвіло в тіні цих слів.

 

Мирослав сидів поруч з Оксаною, погляд якої зустрів його, і в його серці знову затріпотіло щастя. Шампанське злегка похитувалося в келихах, їхні руки ніжно переплелися. Він спостерігав за нею, як за найціннішим скарбом. Його думки переплелися, і він, нарешті, вирішив сказати те, що давно тримав у собі.

— Оксано, я хочу, щоб ти знала, як багато ти для мене значиш. Я зустрічав багато людей, але ти — це… щось особливе. — Його голос ледь тремтів, але слова звучали з глибини серця.

Оксана, випивши трохи шампанського, злегка посміхнулася, але відчувала, що ця розмова може змінити все. Вона опустила погляд, відчуваючи, як її серце б’ється швидше.

— Мені інколи здається, що я не заслуговую на таку увагу, як ти, — тихо сказала вона, але в її голосі не було страху, тільки легка невпевненість.

Мирослав підняв її руку до своїх губ, цілував ніжно пальці, і його погляд був щирим, повним рішучості.

— Ти заслуговуєш на все, що є найкраще. Я хочу бути з тобою, Оксано. Хочу, щоб ти була моєю опорою, і я хочу бути твоїм, вірити в тебе, підтримувати. Я знаю, що не завжди вів тебе правильним шляхом, але я хочу змінити це.

Вона підняла погляд, і її очі зустрілися з його. Їхні серця, здається, билися в унісон, і на мить навколишній світ зник. Оксана відчувала, як її серце відтаює від усіх сумнівів, які виникали через його минуле. Вона хотіла вірити йому, адже він був поряд, щирий і відвертий у своїх почуттях.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍