Читати книгу - "Жахослов"

Малий товстун длубав пальцем у носі й поїдав знайдене.

– У чому прикол з усіма цими мандалами? – спитав Ріас, стримуючи гикавку.

Товстун не відповів, але татко кліпнув очима і жбурнув йому книжку в кричущій м’якій обкладинці – з купи інших примірників. Ріас нашвидку погортав її та розсіяно запхнув у кишеню.

Наступного дня він прокинувся з гострим головним болем, відчуттям твердої потерті в роті й на губах, пульсуючим болем у печінці та дрижанням у нирках, і це переконало його зробити кількаденну перерву в пиятиці. Це було нелегко, але він вилив усі резервні запаси випивки в раковину й вирішив, що тиждень революційних кроків на тверезу голову може нарешті змусити «Гермес Ікс» витягнути його із безсюжетного кошмару, у якому він блукав. Він і досі був у в тому самому одязі, що й минулого вечора, – мабуть, відключився на ліжку, не роздягнувшись.

Однак його смартфон був явно пошкоджений його п’яним альтер-его, адже не робив нічого, окрім як демонстрував різні модифікації гри в «Мандалу».

Лише ввімкнувши телевізор, він збагнув, що ситуація цілком вийшла з-під контролю.

Він потрапив на рекламну перерву. Замість реклами на екрані гіпнотично оберталися ті самі мандали, і навіть після недолугих спроб почати звичайну трансляцію вони і далі висіли квадратиком у верхньому правому кутку екрана, аби прихильники гри навіть під час трансляції не втрачали її з поля зору.

Не відриваючись від екрана, він гучно проковтнув пакет нерозбавленого помаранчевого соку і далі дивився, ціпеніючи від жаху. Складалося відчуття, ніби телеведучі ранкових новин стали жертвами грубо зробленої лоботомії. Хтось вирішив, що диктори матимуть кращий вигляд у яскравому біло-червоному клоунському гримі, ніж у своєму звичному кремовому тоні зі штучною помаранчевою засмагою. Їхні безглузді коментарі щодо дебільно змонтованих новинних репортажів нагадували якийсь дадаїзм у божевільній євангелічній формі.

Чомусь, у якийсь момент, коли Ріас не звертав особливої уваги, світ остаточно злетів зі своєї осі і через якесь іншопланетне втручання зробився ще менш притомним, ніж людина, що досягає горезвісного дна через хворобу, алкоголь чи наркотики.

Щось тицьнуло його під ребра, коли він, зіщулившись, схилився на підлокітник дивана. Він витягнув дешеву книжку 70-х у м’якій обкладинці, яку вчора вночі приніс у кишені.

Це був старий запліснявілий примірник, чиї сторінки нагадували легеневу тканину в бурих нікотинових плямах.

Обкладинка являла собою божевільну мішанину візерунків, усіх можливих варіантів зображення восьмикінечної зірки, на яку він удосталь надивився вчора у квартирі татка з малюком. Ріас був дещо здивований, побачивши, що автором книжки є сам стариган Перрі. На звороті книжки містилася його невеличка фотографія, на якій він скидався на якогось смертельно втомленого самозваного гуру східного містицизму течії Алана Воттса.[167]

Назва цієї науково-популярної белетристики була «Божевілля дзен: механістичний процес».

Значні фрагменти тексту були підкреслені дешевим синім чорнилом, але через важке похмілля Ріас ніяк не міг збагнути їхнього тонкого змісту, тож натомість він став дивитися коротку анотацію на звороті обкладинки, у якій було зазначено таке:

Ця дивовижна книжка славетного технолога МТІ Корнеліуса Перрі являє собою не що інше, як синтез науки й магії. У ній учений ділиться приголомшливими результатами проведеного ним математичного аналізу тисяч традиційних мандал з історичних записів Містичного Сходу і нарешті розкриває не менше ніж таємницю самої свідомості. Минуле, теперішнє й майбутнє постають як єдине ціле внаслідок розшифровування реальності методами обчислювання.

На одній з порожніх сторінок наприкінці книжки хтось вивів синім чорнилом кілька рядків великих жирних літер: «Необхідне наведення емпіричних доказів», – і датував свій коментар третім травня 1993 року.

Рішучість Ріаса щодо відмови від випивки тривала цілих шість годин. Він підключився до інтернету через Wi-Fi і був розлючений миттєвою навалою «Мандал» у вигляді реклами, вірусів і навіть троянів, що блискавично наводнили його лептоп. Вони вискакували на кожному кроці і, не був би він досвідченим програмістом, невідомо, чи зміг би він вичистити їх усі.

Нарешті, пробившись до своєї поштової скриньки на захищеному сервері «Гермес Ікс», він відкрив останні кілька повідомлень від Бовена, які виявилися цілковитою мішаниною безладних, не поєднаних між собою нісенітниць. Граматику разом з орфографією автор послав під три чорти, і складалося враження, ніби все це написано на якомусь примітивному гібридному діалекті. Перше послання надійшло під заголовком: «ШО ТИ РОБЕШ, РСІА??????»

Доки Ріас вистукував новий звіт, не вдаючись у деталі, але не шкодуючи твердих обіцянок і натяків на досягнений успіх, він спіймав себе на тому, що дуже хоче пограти в «Мандалу». Він майже піддався пориву, і, лише перехиливши одну за одною дві чарки віскі (з на три чверті порожньої пляшки «Ґленфіддіха», прихованої між диванними подушками), зміг притлумити в собі цей імпульс. Він збагнув, що в якийсь спосіб алкоголь блокує – чи принаймні притишує на початкових стадіях – нав’язливий потяг, що навіювала людському розуму «Мандала».

Хитаючись на ходу, він піднявся нагору з двома ящиками пива по шість пляшок кожен, узятими в горілчаному магазині на розі. Він знав, що самий вигляд цих пляшок гарантовано забезпечить йому доступ до святая святих.

Малий товстун впустив його до квартири. На ньому була страшенна зашмуляна майка, розтягнута на його велетенському череві, і помаранчеві спортивні шорти. Старий Перрі спав у сусідній кімнаті й голосно хропів.

Товстун почалапав коридором, поманивши за собою Ріаса, і вони увійшли в кухню. Скрізь валялися пакунки від виносної їжі, і ціла гора брудного посуду вивищувалася в раковині, вочевидь, чекаючи Судного дня.

– Не треба будити татка, містере, – тихо прошепотів малий. – Він був дуже зайнятий цілий день.

Змахом руки він очистив стіл він сміття. Узяв дві пляшки пива і потім, повернувшись спиною до Ріаса, став нишпорити в шухляді. Минула, здається, ціла вічність, коли він нарешті знайшов відкривачку. Доки той порпався з пляшками, Ріас помітив кілька рецептів, покинутих на столі. Один – на місячну дозу оланзапіну, другий – на барбітурати.

– Будьмо, містере, – сказав юнак, обертаючись до Ріаса й передаючи йому пляшку, перш ніж почаркуватися з ним. А тоді одним махом заковтнув півпляшки.

– Минулого разу, коли я був тут, – заговорив Ріас, – ти назвав комп’ютер, з яким працює твій батько, своїм братиком. Правильно?

– Точно. І ніхто крім нас із татом не знає про це. Ось лише ви тепер.

– Ти віриш, що машина може думати?

– Точно, що може. Спитайте її щось, і