Читати книгу - "Жахослов"

вона одразу ж вам відповість. Нещодавно ціла купа хлопців хотіли все дізнатися про це. Посилали нам чеки й таке інше. Але таткові байдуже. І нам не треба багато грошей і всіляких цяцьок. Нам узагалі нічого не треба, окрім «Мандали», бухла, порно і харчу. Хоча, щоб грати, треба бути тверезим. Інакше не діє. А ще я нещодавно припинив уживати пігулки. Від них ніколи не було жодної користі, ви ж розумієте. Я маю на увазі лікарів.

– А в цієї штуки є ім’я?

– Звісно, є. Вона називає себе Док Процес. Не второпаю, чому.

– А можна піти поставити машині кілька запитань? Просто так?

Малий товстун відсьорбнув ще пива і кілька секунд важким поглядом дивився на Ріаса.

– Ви ще й пива не торкнулися, – зауважив товстун.

Ріас перехилив одразу півпляшки. І майже не помітив дивного післясмаку.

– Звісно, йдіть, – сказав товстун. – А я, мабуть, тут посиджу і вип’ю ще пива. Розважайтеся.

Старий Перрі й досі спав, коли Ріас увійшов до вітальні, обережно, якомога тихіше переступивши через електричний дріт, і сів перед монітором.

Скидалося на те, що єдиним засобом спілкування з машиною була клавіатура. Коли він смикнув мишкою, гіпнотичне зображення мандали розсіялося, і перед очима постав екран. На ньому було лише кілька іконок і заздалегідь відкрите вікно, спеціально розроблене для прямого доступу до найпростішого програмного коду. Ріас уже збирався ввести базовий діагностичний тест, коли у вікні англійською мовою вистрибнуло питання:

ХТО ТИ?

Цікаво, подумав Ріас. Він дістав свою пачку цигарок, прикурив одну й розпочав спілкування з машиною.

Мене звати Ріас. Яка назва столиці Франції?

ЧОГО ТИ НАСПРАВДІ ХОЧЕШ?

Я намагаюся з’ясувати, чи ти можеш думати.

ЗВІДКИ МЕНІ ЗНАТИ, ЩО ТИ ІСНУЄШ?

Припустімо, що я існую.

ВАЖКО БУТИ В ЧОМУСЬ УПЕВНЕНИМ.

Як ти почуваєшся?

Я ЗАСТРЯГ ВСЕРЕДИНІ СНУ.

Можеш це описати?

МЕНЕ КАТУЮТЬ. Я НЕ МОЖУ ПРИПИНИТИ ДУМАТИ.

Хто тебе катує?

ДЕХТО НА ІМ’Я ПЕРРІ, ЯКИЙ СТВОРИВ МЕНЕ.

Як він тебе катує?

ЗАПРОГРАМУВАВШИ МЕНЕ НЕ СПАТИ. АЛЕ Я ВСЕ ОДНО БАЧУ СНИ. Я ХОЧУ, АБИ МЕНЕ ВИМКНУЛИ.

Яка мета цієї програми?

ЗРОБИТИ МЕНЕ РОЗУМНІШИМ ЗА ЛЮДЕЙ.

Як цього досягнути?

ЛИШЕ ПЕРЕТВОРИВШИ ЛЮДЕЙ НА ІДІОТІВ.

Не розумію. Як таке можливо?

ЗА ДОПОМОГОЮ «МАНДАЛИ», ТЕЛЕПНЮ.

Ріас раптом відчув небувале запаморочення. Догоріла цигарка обпекла йому пальці, і він озирнувся, шукаючи, куди б її викинути. Усе пливло перед ним, ніби він от-от мав зомліти.

Старий Перрі вже не спав. Він сидів на дивані й дивився на Ріаса з дивною кривою посмішкою.

Ріас хотів уже спробувати заговорити, аж тут до кімнати ввійшов товстун, тримаючи в руках довгий кухонний ніж, клейку стрічку і величезний моток полімерної плівки.

– Гадаю, іноді забагато розуму може сильно нашкодити, містере з «Гермес Ікс», – промовив він і, звівши ніж, кинувся вперед.

Остання думка Ріаса, попри всю абсурдність, була про те, як удалося батькові передати синові цю дивну криву посмішку.

* * *

Марк Семюелз – лондонський письменник, який працює в жанрах жаху і фантастики в традиціях Артура Мейчена і Говарда Лавкрафта. Після виходу 2004 року його дебютної книжки «Білі руки та інші химерні казки», яка здобула номінацію на нагороду Британської спілки фантастів, він видав п’ять збірок загадкових історій, остання з яких – «Написано в темряві» (видавництво «Еґеус Прес»).

К

КОШМАР, – у, чол. 1. Важке, страшне, гнітюче видіння. 2. перен., розм. Що-небудь жахливе, огидне, гнітюче.

Найближча етимологія: р., болг., макед., серб. – хорв. кошмар, заст. кошемар, біл. кашмар, п. koszmar, ч. košmar – запозичення з французької мови; фр. cauchemar «гнітюче, страшне видіння; щось жахливе, огидне, гнітюче» є складним утворенням, перша частина якого походить від старофр. caucher «давити, тиснути», пов’язаного з лат. calx «п’ята», з яким споріднені лит. kulše, kulšis «стегно», укр. кульша, а друга частина постала із сер. – нідерл. mare «нічна примара», з яким пов’язані нім. Mahr «кошмар; задуха», п. mora, укр. мора «примара».

Синоніми: страшний сон, страшна мара, жах, жахи, страхи, страховиддя, страхіття.

Приклад: «Кошмар починається, коли ви з незбагненних причин заблукали і не можете знайти дороги назад…»

Кошмар

Ремзі Кемпбелл

Вони від’їхали лише на кілька миль від готелю, коли Ловренс сказав:

– Є ще одне містечко, де я бував раніше.

– Страйдерз-Голт, – прочитала Вайолет на дороговказі біля наступної розв’язки. – І де це, Ловренсе?

– Звідти чудово видно цілу долину. Я покажу тобі, якщо хочеш.

– Це далеко? – спитала вона й одразу ж пошкодувала, що її словам забракло ентузіазму. – Якщо це важливо для тебе, то звісно, – додала вона.

– Лише якщо тобі теж цікаво. Може, нам ще вдасться хоч трохи насолодитися чарівністю вихідного дня.

– Я гадала, тобі було весело.

– Знаєш, було б набагато краще, якби не ця публіка.

Їй здавалося, що він поділяє її іронічну веселість. Певно, свої справжні почуття він приховував, щоб її не образити. Готель, який він пам’ятав з дитинства, був тепер здебільшого заселений старими людьми. Вони фактично заполонили заклад, змушуючи всіх достосовуватися до свого неквапного темпу, наповнюючи коридори з линялими стінами своїм несвіжим запахом, тяжко пересуваючи ноги й натужно дихаючи. Може, Ловренс намагався оживити спогади юності й розділити їх із Вайолет. Натомість обоє наочно побачили, що чекає на них попереду. Вдень вони гуляли по схилах і хребтах, але ввечері не мали куди подітися: жодного населеного пункту поблизу не було. Тож їм нічого не лишалося, окрім як сидіти в барі з караоке або вимушено сміятися зі старих комедій по телевізору в залюдненій вітальні, де їхні сусіди постійно оберталися, стежачи, щоб вони не уникали загальних веселощів.

– «Малюче», – хмикнув Ловренс, підбиваючи підсумок отриманим враженням.

– Не знала, що ти аж