Читати книгу - "Темний світ. Рівновага"

натягу він мав би порватися, цей тоненький срібний ланцюжок, але хоч як я намагалася, звільнитися не могла.

Потемніло перед очима. Підлога стала дибки і вдарила мене в лице. Тільки не панікувати, подумала я і забилася в моторошній паніці.

Постукали в двері палати. Спершу непевно, потім різкіше. Двері сіпнулися, але не відчинились. Звідки на лікарняних дверях такі міцні замки?!

Я зрозуміла, що непритомнію. Світ нависав наді мною, перевернутий, зі спотвореними пропорціями. Я бачила знизу конструкцію ліжка, шланги крапельниць і блискучі туфлі «лікаря». Я бачила, як чоловік у закривавленій сорочці з божевільним лицем підкрадається до «лікаря» ззаду. Як замахується стільцем, тримаючи за ніжку...

І він ударив. Стілець тарахнув об підлогу, залишивши вибоїну на ламінаті. «Лікаря» на колишньому місці не було — він стояв в іншому кінці кімнати, за ліжком, і дивився докірливо:

— Пожив. Зізнайся, пожив, на всю губу пожив! Розповів би про свої пригоди, покаявся наостанку, як належить...

Чоловік у закривавленій сорочці осів, як квітневий сніг, зробив крок уперед і раптом упав перед «лікарем» на коліна. Хотів щось сказати — і схопився за серце.

— Ну, ну, — «лікар» зупинився над тілом, що корчилося на підлозі. — Альфа-самець. Хазяїн життя.

Він обернувся до мене. Раптом весело підморгнув. Ланцюжок у мене на шиї ослаб, даючи можливість дихнути.

— Ти хороша дівчинка, і я можу тобі дещо запропонувати зі знижкою. Наприклад, відомості про твого татуся. Воно того варте.

Я дотяглася до амулета й міцно його стисла. Огидна Тінь стояла переді мною. На стінах палати дедалі яскравіше проступало плетиво символів, а над ліжком, біля самої стелі, бурою фарбою — кров’ю?! — було написано чотири слова: «Тато йде на допомогу».

Кому?!

— Я не візьму з тебе дорого, — Тінь схилилася до мене, безлика, огидна, страшна. — Угоди з посвяченими — за геть іншими тарифами. Для початку я збережу тобі життя. Кивни, якщо згодна.

Змінений світ плив перед очима. Замість дівчини на ліжку лежала мумія, сповита білими нитками. Напевно, Маша була вже мертва.

Неспроможна більше дивитися на те, що було в Тіні замість лиця, я випустила амулет. Переді мною шкірився «лікар»:

— Дозріла?

— Та йди ти!

Він поморщився з жалем, але в цю секунду на стіні за його спиною пішли тріщини. Розчахнувся отвір, і в кімнату одним стрибком увірвалася Ліза. Біла дуга зірвалася з її долонь і вдарила Тінь... точніше, ударила б, якби за мить до удару «лікар» не сплів долоні, дзеркально повторюючи Лізин рух, і не відбив удар. Біла дугова блискавка торохнула Лізі в лице й відкинула вбік. Ліза впала на ліжко поруч з Машею Хлєбніковою й залишилася лежати нерухомо.

Відчайдушно кричали прилади, сигналізуючи про лихо. Тремтіли й підстрибували від ударів двері — у них били чимсь важким. Мені дуже хотілося кричати, але повітря не було. «Лікар» обернувся до мене, і ланцюжок на моїй шиї знову затягся:

— Ех ти, дурна коза. Ганьба свого батька. У тебе була чудова можливість...

Розчинилися двері ванної. На порозі з’явився чоловік — мені здалося, пожежник. Свідомість, від нестачі кисню меркнучи на межі непритомності, підкинула картинку: викликали пожежників... Вони вломились у ванну крізь вікно... Зараз заллють палату їдкою піною...

Чоловік у дверях підняв шланг, який тримав у руках. Струмінь прозорої рідини вдарив в лице «лікареві». І цього разу він не встиг ухилитися.

Він заціпенів, ніби граючи в гру «завмри», похитнувся й упав, як шахова фігурка. Як паркова скульптура; як пам’ятник з підірваним п’єдесталом. Недоїдений помідор ляпнувся на підлогу перед моїм лицем. Срібний ланцюжок розтис лещата, я жадібно задихала ротом.

Двері в палату під ударами були готові злетіти з завіс, зате медичні прилади, усі як один, раптом замовкли.

Чоловік у дверях опустив шланг. Перед очима в мене прояснилося, і я побачила, що це Інструктор.

«Лікар» лежав на підлозі в замерзлій калюжі. Його одяг, волосся, обличчя, розплющені очі блищали інеєм поверх тонкого шару льоду. По всій палаті віяло глибинним, пронизливим холодом. Я спробувала підвестися — цієї ж миті дівчина Маша на ліжку поворухнулася, смикнулася, різко сіла...

— Це що таке? — в її голосі був страх, але перелякав Машу не той факт, що вона опритомніла в лікарні, і не жахливі спогади про те, що сталося в університеті. З переляком, що переходив у жах, Маша дивилася на Лізу, яка волею долі зараз лежала з нею в одному ліжку.

Інструктор ввалився в палату. За його спиною я побачила просторий санвузол і відкриту рамку на кахельній стіні: за нею вгадувалися бетонні стіни підземелля з тьмяними лампочками в сталевій обшивці. Слідом за Інструктором у палату протислися Гриша й Піпл, і Гриша зразу ж кинувся до Лізи...

Вона вже ворушилась, намагаючись підвестися. Від скроні до підборіддя її лице розсікав червоний рубець, неначе від удару батогом.

Геть очманіла Маша подивилася на катетери на своїх руках... А потім оглянула палату й побачила батька, який досі стояв на колінах, привалившись плечем до стіни.

— Тату! Таточку!

Вона кинулась до нього, обриваючи шланги крапельниць...

Піпл заступив мені картину їхнього єднання. Ривком підняв з підлоги:

— Ти як?