Читати книгу - "Сам себе катаю"

двигуна вмикаєте МСС — монітор серцево-судинної діяльності — і безшумно рушаєте. Легко натискуючи на педалі, їдете зі швидкістю 70 кілометрів за годину. Час від часу МСС доповідає: всі системи організму функціонують нормально. Ось під'їжджаєте на стоянку біля Клубу самодіяльної творчості, де займаєтеся в гуртку, зупиняєтесь і дивитесь на годинник. Ви дісталися на півгодини швидше, ніж учора на батьковому авто. З приємністю відзначаєте, що почуваєтесь бадьоро, немов щойно провели ранкову фіззарядку. Показання МСС пояснюють: ви витратили на м'язові зусилля 650 калорій, а отже, провели корисну спортивну розминку.

Ви прочитали не уривок із фантастичного оповідання. Безмоторний дивохід, який обходиться без пального і винагороджує "м'язовою радістю" — то новий варіант велосипеда. А точніше — веломобіль, вдосконалений представник так званої третьої фази велосипедизації.

Коротка довідка: до першої фази зараховуються всі неоковирні та екстравагантні конструкції, що народжувалися від "кісткотряса" і до "павука". Друга починається з "ровера", який мав два колеса однакових розмірів, укріплене на верхній трубці рами сідло та ланцюговий привод на колесо, тобто всі основні елементи, знайомі нам із сучасних велосипедів, і завершується приблизно через сто ро-нів… У цей період винахідники займалися переважно модифікацією "ровера": експериментували з приводом, "взули" в пневматичні шини, застосовуючи нові матеріали, зменшили вагу, вдосконалили трансмісію, поліпшили ходові якості. І ось два десятки років тому настала ера веломобілів — м'язових апаратів третього покоління.

Що це за веломашини? Веломобіль виник як конструкторський синтез велосіпеда і автомобіля. Він увібрав в себе не лише кращі якості своїх "родичів", а й нові знання про біомеханіку людини та досягнення авіаційної техніки. Не підготовленому читачеві, звичайно, нелегко відрізнити велосипед од веломобіля, тому зважаю за доцільне назвати основні відмінності.

Істотною ознакою веломобіля є бодай найпростіший аеродинамічний кузов: днище і дах або просто один дашок (щоправда, як виняток бувають веломобілі і кузова). По-друге, він має на одне-два колеса більше, але не менше трьох, завдяки чому стійкіший і надійніший. Відрізняє його зручне сидіння, схоже на автомобільне або авіаційне (тільки не сідло для верхової їзди). Крім того, в нього значно досконаліший привод, який дає можливість "водієві" впевнено триматися у вируючому потоці міського транспорту. Наявність хоча б двох із цих ознак вказуватиме, що перед вами не що інше, як веломобіль.

Народився справжній веломобіль 1971 року, коли американський авіаційний інженер Роберт Бундшух змайстрував "педікар", так він назвав свій педальний автомобіль. Його одномісний 50-кілограмовий екіпаж з чотирма колесами рухався зі швидкістю 30 кілометрів за годину. З технічного боку він докорінно відрізнявся від авто аеродинамічним кузовом, оригінальним приводом із зворотнопоступальним рухом педалей і високим коефіцієнтом корисної дії. Мине кілька років, і педальні тихоходи полонять серця не тільки інженерів і конструкторів, а й широкого загалу людей в Америці, Японії, Англії, Індії, Франції, а також в нашій країні. Наприклад, у Франції створено федерацію їзди на веломобілях, яка об'єднує 1200 ентузіастів. Федерація видає свій журнал і проводить регулярні змагання, на яких оцінюється не лише швидкість, а й новизна виконання конструкцій, її дизайнерське вирішення.

У автомобіля з'явився конкурент? Саме так. Звичайно, хтось може засумніватися, але ж, дорогий читачу, колись ще в "дитячі роки" автомобіля теж мало хто вірив в його "золотий вік". "Було б необачливою помилкою вважати, що автомобіль коли-небудь стане таким же поширеним засобом пересування, як, наприклад, велосипед…" Цей сумнів надрукувала в 1903 році одна німецька газета. Наступні етапи утвердження автомобіля в побуті істотно спростували такі упередження… Моторизовані екіпажі за короткий строк і безцеремонно витіснили велосипед із магістралей і вулиць, передусім великих міст, і двоколісна машина перейшла до спортивних знарядь та літніх забавок підлітків. Однак той давній песимізм щодо автомобіля виявився чи не пророчим. Здавалося б, велосипедам ніколи не судилося змінити "продиктованого" автомобілями становища. Та новий виток спіралі розвитку, схоже, повернув їх у ряд повноправних засобів. Хочемо ми того чи ні, а сьогодні починає відроджуватися колишня популярність велосипеда.

Основна причина "розвороту" велосипедної долі полягає, звісно, не в перевагах суцільної автомобілізації, вони — безперечні, а навпаки — в її недоліках. Мається на увазі усвідомлення нашими сучасниками небезпеки тотального забруднення навколишнього середовища вихлопними газами. Спеціалісти підрахували: якби кожен житель середнього міста, який працює в центрі, приїжджав на роботу на власному автомобілі, то щороку в повітрі додатково збільшувалося 6 на 36 000 тонн окислів вуглецю, 11 000 тонн вуглеводню, 1000 тонн окису азоту і сірки, 200 тонн сажі та інших токсичних субстанцій. Доплюсуйте до цього непомірні витрати дорогоцінного пального, дратівливий шум, вібрацію, затори і тісняву на вулицях в години пік. Не менше хвилює й те, що автомобіль позбавляє людину предковічного активного руху. Ось чому все більше людей ніби повертається на круги своя… Так, у пресі повідомлялося, що в сім'ї Бузмакових з Набережних Човнів сталася надзвичайна подія: батько продав автомобіль і придбав сім дорожніх велосипедів, кожному члену сім’ї — персональний. Робітник ремонтно-шліфувального заводу КамАЗ Микола Володимирович і його дружина, лікар Альбіна Георгіївна, про яких йде мова, справили своє "срібне" весілля, подорожуючи разом із дітьми на велосипедах по країні. Нині заміною автомобіля на велосипед мало кого здивуєш, і не тільки в нашій, а й у багатьох країнах світу.

Хіба не парадокс, що в еру автомобіля велосипед виявився найвигіднішим і найзручнішим індивідуальним транспортом міста в радіусі до 6 кілометрів, а також для "круїзів" на зелені околиці? Вирішальним фактором для тих, хто поспішає на роботу, є, звісно, швидкість прибуття. Якщо користуватися автомобільним транспортом на короткій дистанції, то втішного мало, бо середня швидкість проїзду автомобілем за останні роки впала, наприклад, в Нью-Йорку до 13 кілометрів за годину, в Лондоні — до 8—15, залежно від району міста та часу доби. А у велосипедиста, хоч як це дивно, вона варіює від 15 до 35 кілометрів за годину. Такий широкий діапазон зумовлений типом педальної машини і фізичними даними велосипедиста. До речі, вже не раз влаштовувалися змагання серед колісних видів міського транспорту, аби виявити найзручніший. І щоразу перемагала двоколісна машина. Скажімо, гамбурзька вечірня газета провела такий експеримент. З одного району міста водночас було направлено до редакції трьох кореспондентів: на таксі, в метро і на велосипеді. Першим прибув велосипедист, на 2 хвилини відпав кореспондент, що їхав у метро, а ще через 9 хвилин прикотило таксі. Запитується, як у шкільній задачі: який же вид транспорту найшвидший у перенасиченому