Читати книгу - "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Пан Фродо Торбин, — сказав він. — Може, ти його й не пригадуєш, але він жив колись у Бренді-домі.
Почувши прізвище «Торбин», фермер здригнувся і зиркнув на Фродо. Той на мить подумав, що йому зараз пригадають украдені гриби й накажуть собакам провести його. Та старий Чудар узяв його за руку.
— Оце вже дивина, якої світ не бачив! — скрикнув він. — Пан Торбин, авжеж? Заходь! Нам треба переговорити.
Вони ввійшли до фермерової кухні й посідали біля широкого каміна. Пан Чудар приніс пиво у чималому глеку й наповнив чотири великі кухлі. Трунок і справді був смачний, тож Піпін відчув, що втрата «Золотого окуня» воздалася йому більш ніж сторицею. Сем підозріливо цмулив своє пиво. Він мав уроджену недовіру до мешканців чужих частин Ширу, а також не був схильний близько знайомитися з тими, хто бив його господаря, хай би скільки води відтоді витекло.
Кинувши кілька фраз про погоду та про сільськогосподарські перспективи (аж ніяк не гірші, ніж завжди), Чудар поставив кухля і подивився по черзі на кожного з гостей.
— Отже, пане Переґріне, — сказав він, — звідки би то ви мали йти і куди прямувати? Ви прийшли навідати мене? Бо коли так, то як би це ви проходили повз мою браму, щоби я вас не бачив?
— Авжеж, ні, — відповів Піпін. — Кажучи правду, — бо ж ти її все одно відгадав, — ми потрапили на стежину з протилежного кінця: перейшовши через твої ниви. Та сталося це випадково. Ми заблукали в лісах, десь коло Лісового Дому, намагаючись скоротити шлях до Переправи.
— Якщо ви поспішали, то чого було не скористатися дорогою? — запитав фермер. — Але це мене не хвилює. Якщо пригадуєш, ти маєш дозвіл ходити моєю землею, пане Переґріне. І ти, пане Торбине, — хоч і досі, мабуть, полюбляєш гриби, — засміявся він. — Так-так, я згадав твоє прізвище. Пам’ятаю той час, коли юний Фродо Торбин був одним із найвідоміших шибеників у Цапокраї. Та думав я не про гриби. Прізвище «Торбин» я почув незадовго перед вашою появою. То про що, ви гадаєте, запитав у мене той дивний візитер?
Троє друзів схвильовано чекали на продовження.
— Так-от, — вів далі фермер, наближаючись до суті з неквапливою насолодою, — він в’їхав на великому чорному коні у браму, яка чогось була відчинена, і подався просто до моїх дверей. Він і сам був геть чорний, та ще й у плащі й у каптурі — ніби не хотів, аби його впізнали. «І чого це йому треба в Ширі?» — подумав я. Рідко кого з Великого Люду випадає нам бачити по цей бік кордону, а про такого, як цей чорнух, я не чув і поготів.
«Доброго здоров’ячка! — сказав я, вийшовши до нього. — Ця стежина не провадить нікуди, тому, хоч би куди ви їхали, найшвидше для вас буде повернутися назад на дорогу». Мені не сподобався його вигляд, а коли з’явився Хапун, то лише раз нюхнув його і заскавчав, ніби вжалений: підібгав хвоста й чкурнув геть, завиваючи. А цей чорнух сидів нерухомо.
«Я приїхав звідти», — сказав він повільно і якось здушено, показуючи позад себе на захід — через мої ниви, уявляєте собі! «Чи бачив ти Торбина?» — запитав він дивним голосом і нахилився до мене. Обличчя його я не бачив, адже каптур затуляв його до самого низу, проте мені по спині наче дрижаки пробігли. Та я все одно не розумів, чого це він має їздити по моїй землі так нахабно.
«Забирайся геть! — сказав я. — Торбинів тут немає. Ти не в тій частині Ширу. Ліпше повертайся собі на захід до Гобітова — проте цього разу можеш їхати дорогою».
«Торбин пішов, — відповів той пошепки. — Він наближається. Він неподалік. Я хочу знайти його. Якщо він пройде тут, ти скажеш мені? Добре? Я повернусь із золотом».
«Ні, не повернешся, — сказав я. — Ти заберешся, звідки приїхав, тільки вдвічі швидше. Даю тобі хвилину, а потому погукаю своїх псів».
Він мовби зашипів. Може, то був сміх, а може, й ні. Відтак спрямував свого велетенського коня просто на мене, і я ледве встиг відскочити. Я гукнув псів, однак той чкурнув геть: промчав як блискавка через браму, а тоді стежиною і до гаті... То що ви про це думаєте?
Фродо сидів і якусь хвилину дивився на вогонь, але єдине, що було в нього на думці, це те, яким дивом їм пощастить дістатися до Переправи?
— Не знаю, що й думати, — сказав він нарешті.
— Тоді я скажу, що тобі думати, — вів далі Чудар.
— Не слід узагалі було зв’язуватися з тими гобітівцями, пане Фродо. Народ там дивний. — Сем завовтузився на стільці, кинувши на фермера неприязний погляд.
— Ти завжди був нерозважним парубком. Коли я почув, що ти покинув Брендіцапів і подався до того старого пана Більбо, то сказав, що ти пішов шукати біди на свою голову. Запам’ятай мої слова: причиною всього цього стали загадкові вчинки пана Більбо. Він здобув свої гроші загадковим способом у чужинських краях, як то кажуть. Адже там, напевно, знайдеться хтось, кому стало цікаво, яка доля тих коштовностей і того золота, що їх, як я чув, Більбо заховав у пагорбі Гобітова?
Фродо не сказав нічого: проникливий здогад фермера вельми його збентежив.
— Ну, пане Фродо, — продовжував Чудар, — я радий, що тобі вистачило розуму повернутися до Цапокраю. Моя порада — залишайся тут! І не знайся з цими іншоземцями. Знайдеш собі друзів у наших краях. А якщо котрийсь із цих чорнюхів знову прийде по тебе, то я його відшию. Скажу, що ти помер, чи що покинув Шир, чи що завгодно. І це може навіть бути правдою, бо мені здається, що так чи так, а вони шукають новин про старого пана Більбо.
— Певно, твоя правда, — погодився Фродо, уникаючи фермерового погляду та пильно дивлячись у вогонь.
Чудар і собі задумливо глянув на Фродо.
— Бачу, в тебе своє на умі, — сказав він. — Ясно як день, що тебе та вершника привела сюди того самого пообіддя зовсім не випадковість; і, либонь, ці новини не такі вже й несподівані для тебе. Я не прошу тебе розповідати мені те, що ти вирішив приховати; проте, по-моєму, ти втрапив у якусь халепу. Може,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін», після закриття браузера.