Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

Вісім сховалася від стрілянини і зробила, як сказано.

- Треба йти. - Хакслі махнув рукою в бік загону роботів, що все збільшувався. – Є ідеї?

Вісім заговорила до кодувальника:

– Там є технічна шахта. Давайте до неї!

Вона махнула рукою у бік люка, якому заважав закритися викривлений корпус авторитону.

Вісім забралася в тунель першою і допомогла Ровендеру - той підтримував Надео, що послабшав. Потім усередину вліз Хейлі, а за ним Єва.

- О ні, - видихнула вона, втискаючись у люк. - Хакслі, ти не пролізеш. Доведеться щось інше вигадувати. – І вона полізла назад.

- Вважаєш, я надто великий? Нісенітниця! - засміявся Хакслі, погладжуючи себе по животу. - Старий Хакслі запхає цю красу в будь-яку щілину, куди пролізе його головушка. - І він граючи заштовхав Єву назад у шахту. - Повзи давай!

Хакслі засунув голову в шахту і, звиваючись, втиснув туди все своє велике тіло, а далі рухався нею, як гігантська змія, повзком.

– Вперед!

Єва почула, як зачинився люк, і в шахті стало темно.

- Вони ж вирахують, де ми, - рухаючись рачки, крикнула вона тим, хто був попереду. – Куди нам далі?

– Ми зараз під землею, під мерією, – відповіла Вісім. – А нам треба на перший рівень.

- Виключено, - заперечила Єва. – Вони тільки цього й чекають.

– А ці шахти – вони є скрізь? – поцікавився Хейлі.

- Чи менше, - відповіла Єва. – Це пневматичні труби, ними пересуваються робослужбовці, які відповідають за функціонування будівлі. А що?

- Західний ангар теж під землею, - сказав Хейлі.

- Ангар? – перепитала Вісім. - Хочеш потрапити до суднового ангару? Я на нього натрапила, поки тебе розшукувала, Дев'ять. - Світло в шахті на мить увімкнулося, шумно просвистів струмінь повітря, і по сусідній трубі пролетів робослужбовець.

- Ти туди "Біжу" пригнав? - Уточнила Єва.

– Ага.

Єва боялася питати, але це був їхній єдиний шанс.

- Чи зможеш вивезти нас звідси?

– Якщо дістанемося до корабля, то так. - Пілот обернувся через плече на переповнену втікачами трубу. Тепер, знову в бруді і кіптяві, він більше був схожий на колишнього себе. - Єва, я витягну тебе і твоїх друзів звідси. Обіцяю.

Ровендер навмисне голосно пирхнув.

- І краще тобі цю обіцянку стримати, - процідила Єва.

- Стримаю, - відповів Хейлі. – Даю слово.

Не відводячи пильного погляду від пілота, Єва крикнула старшій сестрі:

- Вісім, веди!

Розділ 20. Проростання.

Ідучи за сестрою по лабіринту пневмотруб, Єва щосили намагалася стримувати паніку. «Кадм у будь-який момент може надіслати цілу армію авторитонів, і вони нас просто змиють із цих переходів. Де нам усім сховатися? Що він з нами зробить?

- Хейлі, як там Надео, тримається? - Пошепки запитала вона. Почулося приглушене бурмотіння – Хейлі розмовляв із Ровендером.

– Ровендер каже, він стримає, – відповів пілот. – Але я не певен. Міцно йому дісталося.

– І тобі могло, – огризнулася Єва.

- Єва, чесно: я гадки не мав, що Кадм творить такі жахи. - Він обернувся через плече і глянув на неї. – Мені треба було послухати Вандіда. Коли я привіз тебе, він попередив, що від Кадма краще триматися подалі.

– Він тебе попереджав? - Єва підповзла ближче і стукнула Хейлі по стегні.

– Ай! Ти чого?

- Ти все це знав і все одно здав мене та Рові?

З шахти долинув голос Ровендера:

- Єва, не зараз. Невідповідний час та місце. Наше завдання – вибратися, на ньому і фокусуйся.

Єва занесла кулак, приготувавшись відважити ще один штурхель Хейлі - щоб знав! Але той зупинив її:

- Вибачте мене обоє.

– Ну, якщо витягнеш нас із цієї колотнечі, то я подумаю про прощення.

- Домовилися, - озвався він. – Я просто хочу полетіти туди, де є зелень. Краще ризикнути, ніж повільно подихати у пустелі.

- Про яку це зелень ви кажете, беєчка? - раптом запитав Хакслі.

– Ну знаєш, – відповіла Єва, – про ту зелену область, де Блукаючий ліс… і Солас.

- А, ви про Зону Проростання, куди скинули генератор вітавіруса[6]— розуміє Хакслі.

– Генератор чого?

- Вітавіруса. А як, ти думаєш, король Охо зумів знову змусити дихати це голе каміння? Адже не використовував він чарівний ріг однорога. Це я тобі гарантую, - хихикнув Хакслі.

– То це все виросло через роботу генератора? - Заінтригована Єва навіть уповільнила хід.

- Так, - відповів Хакслі. - Старовина-король приводить на орбіту Орбони свій великий корабель, набитий нами, колоністами, і скидає на поверхню генератор. Потім каже: треба, мовляв, почекати… Скільки ми чекали, синю, не пам'ятаєш?

- Близько чотирьох трилюстралісів, - почувся голос Ровендера.

– Ага, ну ось. Чотири трилюстраліси, щоб ця стара руїна заробила, - додав Хакслі з сміхом. - Але вона таки запрацювала, і ось ми тут. Щоправда, ніхто й не здогадувався, що на цій планеті залишилися і місцеві, які виявилися якось не дуже раді з нашої появи.

- Мені дуже шкода, - сказала Єва. – Я не така, як Кадм та його люди.

- Сам бачу, бієчка. Можеш не пояснювати.

– Дійшли! - Рознісся по шахті шепіт Єви Вісім. - Я спеціально заклинила двері, про всяк випадок.

Вона показала на відірвану голову робослужителя, що блокує люк. Поблизу люка проходило кілька пневмотруб, що перетинаються, так що всі змогли розташуватися навколо і заглянути в просторий підземний ангар.

- Це тут, - тихо промовив Хейлі. - Біжу десь в тій стороні.

Він махнув рукою у бік ідеально рівних рядів величезних блискучих повітряних суден. Навколо флотилії в шаленому темпі метушилися роботи і люди. На всі боки летіли іскри: закруглені артилерійські кабіни приварювалися до корпусів гігантськими зварювальними апаратами. Вантажні відсіки наповнювалися ящиками з боєприпасами та амуніцією.

Величезні висотою майже з кораблі роботи з гарматного металу входили в ангар на масивних ногах із зубчастими суглобами. Гарячі кулі-очі і звернені вістрям вниз решітки радіаторів надавали їх головам вигляд черепів, що вискалювалися. Якийсь чоловік-технік розподіляв роботів по судах. Наблизившись до свого корабля, вони втягували ноги в корпус і котилися по трапу всередину.