Читати книжки он-лайн » Жіночий роман 👩💕📚 » Тінь у його домі, Ірина Айві

Читати книгу - "Тінь у його домі, Ірина Айві"

69
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 75
Перейти на сторінку:

 

-- Я вже зачекалася тебе, котику, – замуркотіла Вероніка, щойно я зайшов до спальні. Її голос, м’який і медовий, мав би розтопити будь-який лід, але цього разу він лише викликав у мене глуху тривогу.

Вона відклала на бік різнокольорові сувеніри, що привезла з Туреччини, і, наче хижачка, почала підкрадатися ближче. У її погляді читалося: "Я знаю, чого ти хочеш, і я готова це дати".

– Я тут, тож починай відпрацьовувати подарунки, інакше наступного разу не буде, – буркнув я, кинувши телефон на ліжко. Мої слова звучали різко, навіть грубо, але мені було байдуже. Усередині мене кипіло щось невидиме, щось, що я не міг назвати.

Вероніка лише хитро усміхнулася. Її очі, сповнені виклику, загорілися ще яскравіше. Вона знала, як грати в ці ігри. Її тонкі пальці ковзнули під мою сорочку, наче холодний шовк. Їхній рух був упевненим і ніжним водночас, як у танці, створеному лише для мене. Вона знала, чого я хочу. Завжди знала.

Але сьогодні щось було не так.

Я стояв нерухомо, дозволяючи їй робити те, що вона завжди робила так майстерно. Її гарячі губи, дотик пальців – усе це мало би розпалювати мене, але всередині було лише порожнеча. Чому? Що змінилося?

Це ж я привів сюди Ніку. Я сам установив ці правила, де все просто і без зобов’язань. Я сам запропонував цю гру, де всі отримують те, чого хочуть. Але тепер, стоячи тут, я раптом відчув, як кожен рух, кожен дотик, кожен її звабливий погляд починає тиснути на мене. Наче вона не мене зваблювала, а відбирала щось, що належало іншій.

Ця кімната, це ліжко – вони належали іншій. Її ім’я прослизнуло в мої думки, як голка, яка пробиває і так тонкий шар ілюзії. Вероніка була ідеальною. Але чому її дотики здавалися чужими? Чому кожен рух здавався постановкою, якої я більше не хотів бути частиною?

Мої руки мимоволі опустилися, зупиняючи її. Вероніка здивовано підняла погляд. У її очах блиснуло запитання, але я не знайшов у собі сили відповісти. Я сам не знав, що сказати.

-- Я прийму душ. Потім продовжимо, – відмахнувся я, намагаючись уникнути її пильного погляду.

Вероніка здивовано зупинилася, її руки завмерли в повітрі. Її очі пронизували мене, намагаючись зрозуміти, що саме зараз змінилося. Ще мить тому вона контролювала ситуацію, а тепер щось у мені змусило її насторожитися.

– Ще зранку все було добре, – сказала вона тихо, майже пошепки, – але зараз у тобі щось змінилося. Я знаю, ти не хочеш, щоб я лізла тобі в душу, але якщо хочеш поговорити...

– У цьому немає потреби, – перебив я, намагаючись звучати впевнено, хоча в грудях стискалося щось невідоме. – Ти відпочивай, а я приєднаюся до тебе за кілька хвилин.

Вона не відповіла, лише уважно стежила за тим, як я відвернувся і швидко пішов до ванної кімнати. Кожен мій крок відчувався як втеча – не від Вероніки, а від самого себе.

Закривши за собою двері, я сперся на раковину, дивлячись у дзеркало. Звідти на мене дивився чоловік, якого я ледь упізнавав. Утомлений погляд, здавалося, пробивався крізь маску впевненості, яку я так ретельно носив останні кілька місяців.

Я відкрутив воду, дозволяючи її шуму заповнити простір. Гарячий пар швидко наповнив ванну кімнату, розчиняючи мої думки. Але від них не втечеш. Вони залишалися зі мною, як важкі тіні, що з кожною хвилиною ставали все густішими.

Що зі мною не так? Чому поруч із Веронікою, з цією ідеальною жінкою, яка була готова віддати мені все, я думав про те що якась садівниця вийшла заміж?  Я сам себе не розумів.

Я зайшов під струмінь гарячої води, намагаючись змити це відчуття, але воно лише сильніше в'їдалося в мою шкіру. У голові виринав образ Ліди – її сміх, її погляд, її дотик. Чому вона все ще тут, у моїй свідомості? 

Вода стікала по тілу, але не приносила полегшення. Я зрозумів, що від себе не втекти. Почуття провини тиснули на мене горою. Я був несправедливим з нею. Ліда погодилася народити мені сина. Навіть віддала свою цноту, а я навіть не пояснив їй чому більше не хочу сина. 

Сподіваюся вона отримає все на що заслуговує. 

 

 

1 ... 38 39 40 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тінь у його домі, Ірина Айві», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тінь у його домі, Ірина Айві"