Читати книгу - "Тінь у його домі, Ірина Айві"

20

 Розділ 20

Травень 2021 рік

— Доброго ранку, мої дівчатка. Як спалося моїй маленькій принцесі? — запитав Ярослав, заходячи до кухні, його голос був теплим і лагідним, але в ньому відчувалась поспішність. Він уже одягнувся й здається зайшов лише для того, щоб привітатися.

— Доброго ранку, Ярославе, — відповіла я, намагаючись приховати свою невисловлену байдужість.

— Доброго ранку, тату, — засяяла Есмі, її очі наповнились світлом, коли вона миттєво зіскочила з крісла і кинулася в обійми до Ярослава. Він міцно притулив її до себе, а вона, відчувши його тепло, заплющила очі і вдихнула його запах — запах безпеки і рідного дому.

— Поснідаємо разом? Сьогодні у нас осадки з джемом із шовковиці. Це так смачно, — вона промовила це з такою безтурботною радістю, що в мені на мить затріпотіло серце.

— Принцесо, я б з радістю, але мушу поспішати. Маю термінові справи, які потрібно негайно вирішити, — Ярослав відвів погляд, і його слова розірвали тишу.

Від його відповіді я побачила, як губи Есмі одразу надулись, а її очі потьмяніли від розчарування. Вона стояла там, як маленька згорьована пташка, не знаючи, як реагувати на чергову відсутність батька.

— Донечко, ввечері разом повечеряємо. Правда? — я підняла погляд на Ярослава, намагаючись знайти в його очах хоча б маленький натяк на те що відбувається. Але я не побачила нічого, окрім схвильованості. Невже він знову зникне на кілька днів?

Я відчула, як серце стискається, а на душі осідає важка тінь. Ярослав завжди був  загадкою для мене. За всі шість років нашого шлюбу я не ставила йому запитань. Не лізла в його справи, бо знала: він мав свої секрети, і, мабуть, це було правильно. Він так багато зробив для мене, для нас. Він став для Есмі справжнім батьком, навіть коли це не було його обов'язком. Він дав їй своє прізвище, свою любов і свою турботу. Він був її героєм.

Але чому все це раптом стало таким болючим? Чому я почала сумніватися в тому, що було раніше таким простим і зрозумілим?

Не важливо. Чому я все це згадую, якщо обіцяла собі просто жити, зазираючи леше в майбутнє? Я завжди намагалася закрити очі на все, що було важким, але чомусь цього разу не виходить.

Есмі стояла перед нами, її маленьке обличчя було сповнене суму, і це мене ранило більше, ніж я могла б уявити. Вона все розуміла. Донечка завжди відчувала, коли щось не так. 

Я знову подивилася на Ярослава, але його погляд був уже відсутній, а його думки далеко від нас. 

— Що відбувається, Ярославе? Якщо у тебе проблеми, то мені варто про них знати, — впевнено запитала я, коли ми вийшли з будинку. Я намагалася тримати спокій, але всередині мене все смикалося від тривоги.

Ярослав зупинився, ненадовго поглянув на мене, але не сказав нічого. Його обличчя було таким самовіддаленим, що мені стало ще важче. Я знала, що він має свої таємниці, але завжди намагалася не копатися в них. Та зараз відчувала, що щось не так.

— Лідо, все добре. Займався своїм блогом, а свої проблеми я вирішу сам, — його голос звучав рівно, але я помітила якусь напругу в його очах, яку він намагався приховати.

Я поглянула на нього, і не вірила. Ярослав був людиною, яка вміла тримати все під контролем, але цього разу щось у його поведінці насторожувало. Всі ці роки я намагалася не ставити зайвих питань, але сьогодні щось змусило мене порушити мовчання.

— Значить, вони таки є? Це щось серйозне? Нам варто хвилюватися? — запитала я відверто, дивлячись йому в очі. Мій голос звучав твердо, але всередині мене розгорався вогонь сумнівів і переживань. Я завжди підозрювала, що Ярослав не був найчеснішою людиною на світі, але я намагалася переконати себе, що він просто закритий. Та зараз це питання було для мене важливим.

— Ти завжди такий закритий, Ярославе, — я не могла стримати свої емоції, навіть якщо намагалася бути стриманою. — Ти ніколи не розповідав, звідки береш гроші і чим заробляєш на життя, а живемо ми доволі заможно. Я знаю тільки, що у тебе свій бізнес, пов'язаний з дорогоцінним камінням, але цього мало. 

Я дивилася на нього, намагаючись зрозуміти, чи є в його очах хоч краплина правди. Але замість того, щоб дати мені відповіді, Ярослав просто знизав плечима і не став пояснювати більше.

Я відчула, як холодок пройшов по спині. Я знала, що якщо він не відкриється зараз, то вже ніколи не скаже правду. 

— Лідо, перестань накручувати себе. Проблеми є у всіх, і я не виняток. Скоро все владнається. Ти ж знаєш, що дорожче за Есмі і тебе в моєму житті немає нікого й нічого. Я люблю вас, — його слова звучали заспокійливо, але я відчувала, що за ними ховається щось більше, ніж просто обіцянка.

— І ми тебе любимо. Будь обережним, — сама не знаю, чому кажу це, але в цих словах була біль, яку я намагалася приховати. 

— Може, хоч сьогодні дозволиш себе поцілувати? Кажуть, поцілунки після суперечок найсолодші, — Ярослав усміхнувся, намагаючись розрядити атмосферу, але в його голосі все одно було щось недомовлене. Його слова були легкими, але я відчувала, як серце стискається від цього моменту — він намагається зробити все, щоб я не хвилювалася, але чому ж тоді в мені не було спокою?

— Я… — я відкрила рот, щоб відповісти, але слова застрягли. Я не знала, що сказати. Чи повинна я була вірити йому? Чи була я готова закрити очі на те, що він знову йде, не розповідаючи правду?

— Ярославе, нам час їхати, — наполіг Іван, визирнувши з автомобіля. Він дивився на нас, ніби намагаючись нагадати, що час не чекає. Ярослав коротко кивнув, і я відчула, як між нами знову виникає ця непереборна дистанція.

— Сьогодні залишайтеся вдома, — сказав Ярослав, повертаючись до мене з м'яким, але рішучим поглядом. — Дочекайтеся мене, а ввечері разом повечеряємо.

Ці слова повинні були б заспокоїти мене, але вони тільки підсилили тривогу. 

 

-- Мамо, тато скоро повернеться? — запитала Есмі, коли я повернулася до кухні. Її великі очі світилися надією, а голос тремтів від нетерпіння.

— Скоро, принцесо. Ввечері ми всі разом повечеряємо, — відповіла я, намагаючись зберігати спокій, хоча всередині мене стискалося серце. Її очікування було таким щирим, що я ледве стримувала сльози. На душі не було спокою. — А зараз, якщо ти поїла, то, може, допоможеш мені з роботою у саду?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍