Читати книгу - "Обрана бути собою, Ельма Кіраз"

20

Ще ніколи так сильно у мене не тремтіли руки. І ще ніколи настільки довго не тягнувся час. Я встигла переміряти всі свої сукні по декілька разів, підбирала до них прикраси та вигадувала зачіски. Та завжди мені щось не подобалось, адже саме сьогодні хотілось бути просто ідеальною. Я не могла повірити, до кінця усвідомити, що Арсен сьогодні таки дійсно зробить це. Освідчиться. А я, звісно ж, погоджуся. Хоч ми знайомі і не так довго, але я просто відчуваю, що він той, з ким я маю провести все своє життя.

— Куди ти так вибираєшся? — мама уважно спостерігала за мною, поки я знову і знову поверталась до дзеркала у вітальні.

— Є певні плани на вечір, а що? Я зобовʼязана відчитуватися?

— Просто ти так… виглядаєш, наче знову йдеш розважатися, як раніше…

— І тебе це хвилює? — я різко розвернулась до матері, — знову будеш розповідати мені за сором?

— Регіно, будь ласка…— мама важко видихнула, — з тобою хотів поговорити тато.

— У мене нема зараз на це часу, — я попрямувала до вішака, щоб одягти шубку.

— Але це важливо…

— Ні. Не важливо, — я косо поглянула на матір та вийшла надвір.

Легенько сніжило і це додавало ще більше казковості й так чудовому вечору. Я викликала таксі, бо зовсім не хотілось їхати самостійно. Попросила водія обрати трохи довший шлях, щоб змусити Арсена трохи понервувати. Та зрештою в той ресторан я залетіла наче на крилах. Мене зустріли та провели до потрібного столика. Але коли я сказала, що на мене чекають, то на це чомусь не відреагували. І потім я зрозуміла чому. Столик був порожній. Спочатку я була трохи розгублена, проте вирішила не панікувати, адже могло бути різне. Зараз зима, купа снігу, затори. В Арсена багато роботи. То ж замовила собі просто келих вина, щоб розслабитись перед такою важливою подією та вбити час. Але минула година, за нею ще пів години. А нотаріус так і не зʼявився. Телефон його спочатку не відповідав, а потім й зовсім став недоступним. Певний час я просто сиділа в ступорі та не відривалась від екрану свого телефону. Декілька разів приходив офіціант з питанням, чи буду я щось замовляти. Але я лише відсилала його подалі та запевняла, що мій кавалер таки прийде. Тільки от Арсен не приходив. В голові вже роїлися жахливі думки про те, що можливо з ним щось сталося. І десь ще через пів години очікування мій терпець все-таки увірвався і я пішла геть. Але не додому. Маючи ключі від квартири чоловіка, я замовиа таксі саме туди. Можливо він зараз там і я таки зможу дізнатися хоча б щось. Біля будинку в першу чергу мою увагу привернуло те, що у вікнах не світилося світло. Я попросила таксиста почекати та швидко побігла до квартири. І всередині дійсно було порожньо. Всі речі стояли на тих же місцях, як я і залишила їх вранці. Тобто крім мене більше нікого тут не було. Я обійняла себе руками і стало навіть якось моторошно. Швидко зачинивши двері, я повернулась до таксі та водій відвіз мене до бабусиного маєтку.

— Регіно, — ледь не з порогу мене зустрів тато, — мати казала тобі, що я хочу поговорити?

— Мені байдуже, — я нервово скидала з себе шубу, — у мене зараз немає настрою до розмов. Будь-яких.

— Не дурій, це все стосовно спадку. Ти ж пам'ятаєш, що ми придумали...

— Ні, не пам'ятаю, — розлючено я відкинула вбік одинчобіт, а потім інший.

— Навіть нотаріус погодився нам допомогти...

— Досить! — зашипіла я, — досит говорити про нього. Нічим він не допоможе, ясно! Залиште мене в спокої!

Навіть не дивлячись на батька, я піднялась до своєї кімнати. Взявши до рук телефон, я знову і знову дзвонила Арсену та писала. Але він і далі не відповідав, а всі його соцмережі були активні ще вчора ввечері. Мене охоплювала і паніка, і злість, і страх, і розчаруваня... Я сіла на ліжко та охопила голову руками, сильно стиснувши нігтями. Мені просто потрібно було знати, що відбувається. Та хоча б розуміти, що Арсен в безпеці і з ним все гаразд. У мене не було навіть телефону його матері чи якогось друга, щоб хоча б в них про щось спитати. Це все здавалось мені жахливим, поганим сном, а коли я прокинуся, то буду в його обіймах і все буде добре. Але реальність була зовсім інакшою... Мене почало хилити в сон і я здалась, залізши під ковдру прямо в тій святковій сукні. 

— Регіно, вставай... Та прокидайся же, — голос мами лунав десь далеко в підсвідомості і мені здавалося, що це мені просто сниться.

— Ще трохи...— пробуомотіла я, — у мене взагалі-то відпустка.

— Ти що, заснула прямо в сукні!? Невже ти прийшла додому в такому жахливому стані? — претензійний голос мами змусив мене різко розплющити очі та навіть сісти на ліжку.

— В чому справа?

— У нас зараз будуть гості...

— Хто? — моє серце затріпотіло від того, що зараз можливо мама скаже, що прийде Арсен. Та спочатку я б точно влаштувала йому не надто приємну сцену.

— Батьків колега. От саме про це він і хотів з тобою вчора поговорити. Колега прийде зі своїм сином і...

— Ні! — я різко підірвалася з ліжка, — навіть не думай продовжувати. Я не буду виходити заміж за першого-ліпшого, бо татові так треба. Бо він хоче зберегти цей клятий будинок в цьому дурнуватому містечку!

— Але ж тобі вже тут подобалось...

— Ні, я передумала! Жахливе місце...— я відчувала, як від нервів сильно пульсує в голові. Навіть в страшному сні я не могла собі уявити, що виходитиму заміж з вигоди, ще й за якогось незнайомого чоловіка за татовим бажанням. Тим більше, у мене вже є наречений... точніше, мав би бути... Я згадала про Арсена і мене охопили неоднозначні емоції.

— Я розумію, доню, мені я ідея теж жахливо не подобається. Твій батько щос вбив собі в голову і все... Але якщо це всього лиш на місяць, то я думаю, що можа...

— Не можна, — я не соромлячись почала перевдягатися у спортивний костюм, бо втекти зараз звідси було моїм найбільшим бажанням.

— Що ти робиш? — мама дивилась на мене з піднятою бровою.

— Не даю вам продати мене задешево. Якщо б ти була проти, то точно переконала тата, що це жахлива ідея. А так... Ще й наче весь спадок тільки мені, а ви так ним переймаєтеся. Просто огидно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍