Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

Сергій нарешті почав шумовкою добувати з каструлі виварені від «гарматного сала» деталі, по одній викладати на рушник, тут же гарячими їх протирати. З гарячих деталей вода миттю випаровувалась, не залишаючи навіть шансів для іржі.

Коли всі запчастини були вийняті, він одягнув рукавиці, густо протер запчастини збройним мастилом і став збирати пістолети. На це у нього пішло кілька хвилин. Галя дивилась на це дійство, як на магію. І коли він нарешті завершив, вона прикінчила кльош круасанів, запила молоком і дала Сергієві схему квартири…

Це був талановитий малюнок професійного кресляра. Коли Дід здивовано глянув на неї, вона пояснила:

— Львівська «Політехніка». Кафедра приладів точної механіки.

Він набив магазини патронами, перевірив, як заходять набої в патронник, кілька разів пересмикнувши затворними рамами. Галя при цьому щоразу закривала вуха, перелякано гадаючи, що ось-ось має вистрелити. Але «машинки» працювали справно. Принаймні в холостому режимі; магазини нормально подавали набої.

— Доведеться ризикувати, — сказав Сергій, сівши навпроти Галі. — Пристрілятись, я так розумію, немає де.

Вона все ще перебувала у стані шоку, тому раз у раз нервово пересмикувала плечима і це також могло означати «ні».

— Надії мало, що вони там разом з Романом, ну, в тій квартирі, — розмірковував уголос Сергій. — Але можна зважити на елемент жлобства. Для чого десь винаймати житло, зайвий раз світитись і платити, якщо можна ось так «по-дружньому» поселитись майже у центрі Парижа.

— Не знаю, не уявляю, — її продовжувала бити лихоманка, а рука потягнулася до грінок.

— Але ти підеш зі мною, без тебе я сам не впораюсь. А затягувати не можна. Логіка така, принаймні мені так видається: вони сидять з ним на квартирі. Він написав тобі, начебто нейтрального листа. Ти зараз повинна щось йому відписати… Давай, сідай за комп і пиши…

Вона відклала грінку і поставила на коліна ноутбук. Сергій надиктував:

— Извини, забегалась. Полно работы. Насколько срочно тебе нужны документы? Почему не берешь трубку?

Сергій пересів до неї, щоб побачити відповідь. Вона не забарилась: «Уже и сейчас. Срочно! У меня сломался телефон. В ремонте». Дід знову надиктував відповідь: «Блин, ну, ты всегда не вовремя со своими делами. Приезжай ко мне домой и забери, если ты такой быстрый». — «Ну, пожалуйста». — «Ром, ты достал. Ко мне пришли моя маникюрша и парикмахерша, я вечером иду в оперу мне нужно закончить маникюр и прическу! Я же девочка!». — «Галя, бизнес есть бизнес, какие могут быть парикмахеры, тем более, маникюрши?» — «У тебя бизнес, у меня жизнь. Ты же знаешь, у меня новый жених! Серджио, он иностранец, очень ревнивый, кстати. У меня такое впечатление, что он даже следит за мной! Значит, любит. Может даже следит за моим домом».

Після цього в переписці зависла пауза.

— Якщо все піде так, як я планую, — сказав Сергій, тим часом узявши собі на коліна ноутбук і гортаючи сторінки новин, — у нас буде «язик».

За мить дзенькнуло повідомлення: «Если ты дома, то сейчас к тебе приедет мой посыльный. Его зовут Игорь». — «Если он страшненький, то пусть приезжает». — «Жди, скоро будет»…

— Що ж, — сказав Сергій. — Чекаємо.

Галя в момент аж осіла в кріслі, ніби розтопилась, як воскова. Потім рвучко зірвалась і вибігла в туалет, примовляючи:

— Мама, мамочко! Мені страшно!

Сергій позаганяв патрони в патронники обох пістолетів і сказав:

— Твій солдат тебе захистить, товариш сержант, не бійся!

Частина четверта

Сама смерть у своєму задимленому пурпуровому одязі була тоді такою прекрасною, такою величною, такою благословенною! Вона була настільки схожою на надію, пагони якої вона зараз викошувала, а вони були настільки зелені, що смерть сама наче помолодшала, і ніхто більше не вірив у старість… Стариганів більше не було, були тільки трупи або напівбоги.

Альфред Мюссе

«Сповідь сина віку»

Камуфляж

Через кілька днів Майдан почав «зеленіти». Мало того, що потеплішало, повстанці масово стали одягатись у камуфляжну форму. Особливо шикували взводи «А», «В», «НКН». Їх наче одягнули зі складів NATO. Коли вони ввечері виходили на розвод, було на що подивитись. Російські пропагандистські канали вмить це помітили і скоро на «кісєльов ТВ» вийшов сюжет про мілітаристичні угруповання на Майдані, котрі повністю відтворюють структуру SS «Галичина». Їх зовсім не бентежило те, що на більшості майданівців були «британки» із не відпоротими шевронами британських дивізій і навіть їхніми прапорцями. Зазвичай майданівці в довільному режимі пришивали національні або державні прапори, тризуби, куди заманеться.

Найбільшим модником в «містечку» був Мишко. У нього першого з’явились і наліпка з групою крові на грудях, і шеврони взводу «А», і маскувальні прапорці з «Веселим Роджером» та перекресленими шаблями. Його камуфляжна куртка виділялася серед всіх ще й тим, що такої не було ні в кого. Повстанці, котрі не мали такої «прєлєсті», мовчки йому заздрили. Бо він став власником зимової (!) куртки з теплою підкладкою!

А ось у Малюка і Бачі були проблеми, тому вони ходили злі — їхніх розмірів серед трофейного одягу не виявилося. Для форми Бачі довелось вставляти клинці, а клинці власне брали з майбутньої форми Малюка. Перешиттям займалась одна з «печенюшок»[90], Оксана. У неї були золоті руки, зовнішність топ-моделі, і всі чоловіки «містечка» мріяли про неї, як американці мріяли у п’ятдесяті роки про Мерилін Монро. Перешити форму вона обіцяла «за кілька днів». Малюк млів, милувався її губами, коли вона пояснювала, що потрібно зробити, щоб перешити її, як вона це зробить, чому це складно і довго. Бача, мабуть, був один-єдиний серед стражденних, які мали Оксану за еталон краси, котрому вона не подобалась: «Як тичка. Дрищ натуральний. Шо з ней вобщє можна робить — не представляю». І коли вона починала йому пояснювати, що зробить, щоб перешити його камуфляж, той тільки бурчав:

— Я не швея-мотористка, шоб це все слухать. Ший, бо я ходжу тут бомжом срєді красавцев. А не вмієш, то дай кому-то другому.

Хоча… в гаражі Кекса все ще залишався десяток не розпакованих баулів, і він мав надію, що в них є форма й на нього. Така ж класна, як у Мишка. Тому одного ранку, коли Оксана знову почала розказувати про «ще трошки», він з Морпєхом поїхав до Кекса в гараж. Всім сказав, що за продуктами.

Сніг зійшов якось несподівано швидко. Один короткий дощ — і його немає. Потеплішало. Вулиці Києва стали брудно-сірими, нудними, непривітними. Вони мчали цими вулицями