Читати книгу - "Легенди нескореної зими"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я тобі так скажу, Бача… Парочка автоматів, і вся ця мусорська хуйня, шо стоїть за щитами, розбіжиться. Їх навіть не треба вбивати. Дати парочку довгих черг у них над головами, і все, ми перемогли.
— Та откудова ж їх взять, ті автомати. Може, ще якийсь склад лупнуть? Або магазін з охотнічіми ружьями? Або захватить якесь ментовське отділєніє. Там у них точно автомати должні буть…
— Треба нам усім зібратись, і подумати, що робити далі. Бо чує моє серце, що скоро почнеться. Всі кажуть, що вже повно руского спеназу в Києві. Цього разу вони добре підготуються.
— Та да. А шо ми їм можем протиставить? Опять дубінкі з кірпічами? Оце так воюємо, як первобитні люди. Гавном вже кидались, катапульту запускали, з рогаток стріляли. Осталось кидать в мусоров обглоданими костями.
— Нє, ну ти не прав… — хмикнув зі смішком Морпєх. — Я ще й з мортирки стріляв… А це вже…
— Вєршина тєхнічєского прогрєса, — заржав Бача. — Прямо тобі врємьон похода Наполєона в Росію. Як ще не знайшлась у нас парочка братів Гонголь’єр[91] і не запустила над Майданом воздушний шар?
— Пардон, канєшно, а нахуя?
— Та щоб було дохуя! Замість тих квадрокоптєров. Кіно, напрімєр, снімать. Або заставить Руслану співать на Гонголь’єрі. Представляєш, скіки б всяких-разних політиків і журналістів на таке чудо приїхали подивиться?
— Щось тебе у фантазіях понесло…
— З мене ідєї крєатівні пруть. Це тобі не фонаріки світить на концерті.
— Можна на такий шар посадити Сєню з Пастором, щоб виголошували свої промови над головами беркутні: «Шановні гаспада мусора! Здавайтесь! На Майдані вас очікує наша гостинність з нєжними піздюлінами, гарячий чай з мармеладом, печення в клєточку[92] і веселі пісні зі сцени»!
Друзі заржали.
Коли вони приїхали в гараж Кекса і відкрили стулки воріт, Кекс сам собі наливав у склянку генеральську горілку. Але вразило не те. Вразив його переляканий вигляд — він був блідий, мов смерть і вирячкувато дивився на хлопців.
— Шо з тобою, Кекс? — не зрозумів Морпєх. — Не пізно починаєш? Вже восьма ранку, а ти ні в одном глазу!
Кекс приклав палець до губів і чомусь сказав пошепки:
— Зачиняйте двері.
Бача їх замкнув і запитально кивнув, мовляв, що сталось?
Той випив, узяв барбариску, захрумтів нею і показав на багажник свого авто.
— Ну? — в один голос не могли второпати гості.
Кекс відчинив багажник, кажучи:
— Знайшов в одному з баулів.
Багажник розчинився і на світ Божий показалась СВД[93]. В ідеальному стані, наче щойно зі складу. З нею поруч — початий цинк набоїв. В Бачі аж просвітлів погляд, він посміхнувся на всю свою мармизу, взяв горілку, налив собі у склянку, сказав: «Ну, за нашу побєду!», і зі смаком випив. Закурив. Морпєх тільки прошепотів у захваті, немов знайшов скарб Полуботка: «Це піздєц, пацани… це піздєц піздєцовий»…
— Чого ви радієте? — не второпав Кекс. — Вінтарік-то сто пудов крадєний. Він точно в розшуку. Менти його шукають, а він тут, як рояль в кустах.
— Та хуй на них, — взяв в руки гвинтівку Морпєх. — нехай собі шукають. Тепер у нас є з чим піти на полювання.
— А ти вже все передивився? — поцікавився Бача. — Всі баули перерив? Може, там ще парочка автоматів припрятана?
— Ні, передивився все, навіть ржавого патрона немає.
— А форма на мене є?
Кекс заперечливо покивав і повідомив:
— Є на Малюка. Класна така…
— Та нахуй мені твій Малюк, — аж закипів. — Главне, шо на мене немає. Я все придумав, організував, а ходжу як бомж.
— Думаю, треба ще раз іти на склад до генерала, — не міг натішитись гвинтівкою Морпєх. — Там ще щось должно бути!
— Якщо там є на мене форма, то йдемо, хоть щас, — продовжував бухтіти Бача.
— Та пошиє тобі Оксана форму, що ти стогнеш, — як вмів, заспокоїв товариша Морпєх. — Головне, що ми з тобою маємо зброю, а не рогатки.
— А як воювать, коли немає форми?! — аж притупнув ногою і знову налив собі у склянку горілки, примовивши: — Не люблю я зранку пить, але ж як по другому знять стрес? — зітхнув. — Вот і приходиться.
— А я б подумав ще про один наліт на склад генерала, — не вгавав Морпєх. — Поки ще є лід на озері.
— А потім к хуям все спалить! — запропонував сердито Бача. — Особенно єслі там не буде форми на мене.
— Логічно, — погодився Морпєх.
На що обережний Кекс заявив:
— Тільки щоб нас там тепленькими не прийняли. Думаю, генерал вже підняв кіпєш і його добро шукають. Тим більше ружбайку.
— Думаю, шо гєнєрал ніякого кіпєша не піднімав, — засумнівався злий і вже трішки хмільний Бача. — Шо і кому він розкаже? Шо у нього увели спижджену есведешку? І піввагона такого же сомнітєльного проісхожденія форми? Вряд лі.
— То що, повторимо наш подвиг? — не випускав з рук гвинтівку Морпєх.
— Давайте не будемо принімати скоропостіжних рєшєній, тим більше у нас в подєльніках Мишко з Італьянцем, — вирішив Бача. — Посовітуємся з ними. А про пукалку… — нікому ні слова.
— Да, тільки вона лежить у мене в гаражі… — зітхнув Кекс. — Як і багато іншого — коктейлі, порох, вибухові пакети, феєрверки… — готова стаття за тероризм.
— Тобі шо, одной більше, одной менше статтьой — шось рішає? — заржав Бача.
— Чи бачиш, дорогий друже, Бача… — включив філософські інтонації Кекс. — Одне діло бути терористом і палити беркутню, а інша справа — з «оптикою» шмалять у вищих можновладців країни…
— А в кого ти збирався шмаляти? — не зрозумів Морпєх.
— Саме я і не збирався — ну, немає у мене таких талантів. Але ж коли тут раптом почнуться «маски-шоу»[94] і знайдуть цю «дуру» — кивнув на СВД в руках «пушкаря», — тоді можуть повішати на мене шо хочеш, навіть замах на Кеннеді… А балістика і відбитки пальців це підтвердять. Хоча я в ті часи ще й не народився.
— Дарагой мой, — запевнив Бача, — коли вдруг вони сюди ворвуться, вони такого тобі тут напідкидають,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенди нескореної зими», після закриття браузера.