Читати книгу - "Майбутнє імперії, Серена Давидова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Знову ті самі слова. Та сама м’яка маніпуляція, в якій вона була майстром.
Я мовчав кілька секунд. А потім відповів:
— Гаразд. Але остаточне рішення прийматиму я.
— Звісно. Я лише хочу пересвідчитися, що вона достойна. — Вона вже розверталася до виходу. — Ну що ж, я піду.
І пішла. Не озирнувшись.
Вона пішла, не озирнувшись. Як завжди.
Я провів рукою по обличчю, втупившись у вогонь у каміні. Його полум’я коливалося, наче мої власні думки.
Аделаїда.
Спокійна. Бездоганна. Беззаперечно вихована.
У дитинстві, коли всі діти галасували, бігали по саду, хапали один одного за руки й сміялися — вона просто стояла осторонь. Вишукана сукня, складені ручки, обличчя без жодної емоції. Наче не дитина — вже тоді маленька статуя порядку й мовчання.
Коли ми бачилися востаннє — вона майже нічого не сказала. Стояла біля Маргарити, покірно слухаючи, як тітка розповідає про її досягнення в етикеті, манерах, у благодійності й фортепіано. Я навіть не був певен, чи Аделаїда взагалі хоче бути поруч зі мною, чи просто добре вивчила роль.
А потім… Елізабет.
Зовсім інша.
Жива, справжня. У її очах завжди світиться думка. Вона вміє сміятися, сперечатися, ставити незручні запитання. Вона не мовчить, коли має що сказати.
Елізабет не знатиме, коли слід опустити очі, бо «так треба». Але вона точно знатиме, коли варто подивитися просто в душу — і спитати: «А чому ти мовчиш, Франце?»
З нею я відчуваю себе не лише імператором. Людиною.
А з Аделаїдою… я відчуваю себе як завжди. Лише тінню ролі, яку мушу грати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Майбутнє імперії, Серена Давидова», після закриття браузера.