Читати книгу - "Сни Морфея , Tалі Птах"

— Дякую, Мартин, — буркнув Алекс, — Ти ночував тут?

— Та ні, неборе, я спав удома. А  вночі тут якийсь шум був, то набрав мене хтось. Каже що ваші комп’ютери верещать. А, то ж наш прибиральник і  зателефонував. То людина літня, злякався, бідося. Та я і приїхав, бачу, у вас вже перевірка амулету пройшла. Я всі данні зібрав, копії поробив. Все на столі залишив. Думав, що ви втомитесь з дороги, роботу вам полегшив. 

— Дякую, Мартин, — вже веселіше сказав Моро, — Принеси дві сорочки з моєї шафи і  ще один рушник. Ми помиємось, і вип’ємо кави.  

Втрьох вони підійшли до кабінету Алекса. 

— Вже все є на столі, неборе. Я знав що ви до дому не їхали, підготував зарання. Сніданок за десять хвилин принесуть, то йдіть мийтесь, бо принесуть исти, а воно все студене буде. 

Відпустивши секретаря, чоловіки так і зробили.

Вже за пів години чисті і ситі друзі насолоджувались кавою в тихому кабінеті-особистій лабораторії Алекса Моро. Лорі повільно пройшовся по кімнаті, наповнену купою всіляких інструментів, агрегатів і всіляких креслень. З дитячою зацікавленістю він зупинявся біля якогось предмета, не торкаючись, розглядав його, іноді щось питав у Алекса. Той на секунду підводив голову, і, продовжуючи працювати за робочим столом, відповідав. 

— Добренько, я вже піду, — зітхнувши, сказав Лорі, — Цікаво в тебе тут, але в другій половині в мене важка робота. 

— Заїдеш за мною? — підвівшись, спитав Алекс, — Поїдемо до дітей. І можемо у мене посидіти.

— Думаю, так. Якщо щось зміниться, я дам знати. 

Більшість часу Моро проводив у себе в лабораторії. Наразі він працював над новими амулетами для аїдовців.  Усяко різні допоміжні атрибути для пілігримів Хроноса і Морфея тепер можна купити прямо у школі. Дещо видавалось безкоштовно, принаймні один вловлювач сну над ліжком або годинник  точно буде висіти. Такі речі дуже полегшували  життя. Переходи в Царство Сну давали на тіло восьмирічних дітей навантаження як на космонавтів, правда тільки на ту сторону, назад трішки легше. Вловлювачі сну робили з тих самих радіониток, що і павутиння над містом, тільки спрощено і підсвічували різними кольорами (такий собі нічник). Така структура дозволяла збирати протягом дня і ночі ауру пілігрима і збільшувати її концентрацію. Замість звичайних пір’їнок і мушлей, на звисаючих кінчиках зав’язували вузлики. Найкращі вловлювачі робляться з частки тих самих трофеїв, які пілігрими Морфея приносили з собою з першого походу. Вони складались з ланцюгу складних хімічних елементів, яких не було на планеті Земля. Розумники, типу Лорі, залишали свої вловлюючі для своїх дітей, а хтось продавав. Годинники для пілігримів Хроноса працювали за тим самим принципом. Їх можна було вдягнути на руку, шию, носити в кишені, повісити на стіну або покласти біля ліжка, під подушку.

 А ось пілігримам Аїда полегшити життя не вдавалось. Це не прості діти. Їх душі або тіла платили більше всього дані Аїду. Малюки з народження жили в стерильних боксах, підключені до всіляких апаратів. Їх аура концентрувалась швидше і сильніше. Тільки зібрати її було важко. На щастя пілігримів Аїда було менше всіх і амулети робились під кожну дитину окремо. На сто пілігримів народжувався тільки один аїдовець. І жили вони менше всіх. Навіть коли ворота закривались дитина не звільнялась від важких хворіб. А після двадцяти боротись за життя було справою символічною, по факту всі розуміли, що кінець близько. Морфеївці і Хроносовці жили років до п’ятдесяти, дехто доживав до шістдесяти. І тільки один аїдовець, хто пережив свою смерть. Поплатився зустріччю з самим Аїдом, який вкрав його око за свої таємниці – принаймні, такі легенди. Подвиг Моро ніхто не повторив, ніхто і не збирався. Зустріч з Богами неминуче вела до гибелі, але якої – ніхто не знав. 

Інженер не втрачав надії створити один єдиний амулет для всіх пілігримів Аїда, паралельно розроблював атрибут для своєї рідної донечки. 

 Алекс ніколи не робив жодного зайвого руху, спокійно і наполегливо нависав над здоровезним  екраном з стілусом в руках. Чорне око відблискувало і тепер не кололо, а м’яко розглядало результат роботи.  

Вже минув обід, коли Мартин знову прийшов до начальника. 

— Дай боже, шеф. Я вам тут исти приніс, не бачив вас у їдальні.

Моро повільно кивнув, закусивши стілус. 

— Пане, ви пам’ятаєте, що через годину у вас зустріч з психіатром? — обережно нагадав гуцул і підійшов ближче. 

Алекс знову повільно кивнув. Все ще пильно вдивлявся в свої креслення. Все ж таки повернувшись, він дістав кінчик стілуса з рота.

— Відміни, я їду сьогодні до дітей, — сказав інженер.

Хлопець насупив густі чорні брови.

— Айде (та ну). То вона не відмінить, вона така порядна челяднина (поважна пані), що сама приїде. Давайте я домовлюсь на онлайн зустріч? 

Кинувши на секретаря гострий погляд, Моро кілька секунд не зводив очей. Однак Мартина це ніяк не лякало, він затримав увагу на кресленні, а потім спокійно глянув на чоловіка.

— Роби, —  здався Алекс, — і скажи з першого поверху хлопцям, щоб відправили ще три аурометри в школу і два в лікарню.

— Айно (так), добренько. Файний дизайн, ви самі робили? 

— Сам. Іди, Мартин.

Картопля з м’ясом виявилась дещо перчена. А поки була гарячою, ще більше обпікала рот. Моро поїв з задоволенням. Після чого поставив друкувати кілька деталей і зв’язався з психіатром.