Читати книгу - "СапфІр, Arachne "

— "Сапфір" — моя власність, — продовжив Віктор, трохи насупившись, ніби сам у це не вірив. — Але нещодавно її викрали. Я не хочу залучати поліцію — ця справа має залишитися приватною.

Антуан помітив, як Віктор уникає згадки про деталі і ретельно підбирає слова. Ця людина явно щось приховувала. Інтуїція детектива підказала йому, що за цією справою стоїть щось більше, ніж просто зникнення автомобіля.

— Розумію, — відповів Антуан, намагаючись звучати якомога спокійніше. — Але для роботи мені потрібно більше інформації. Хто востаннє бачив машину? Чи хтось був поруч, хто міг знати про її місцезнаходження?

— Це не так важливо, — сухо перебив його Віктор. - Головне - це знайти "Сапфір". Чим швидше, тим краще. І, зрозуміло, за хорошу винагороду.

Антуан знову вловив щось дивне у його тоні. Здавалося, що для Віктора знайти машину було питання не стільки майна, скільки влади та репутації. І тут нарешті Віктор трохи зам'явся, і Антуан відчув, що перед ним приховують щось суттєве.

- "Сапфір" для мене важливий. Це… спадщина моєї родини, — продовжив магнат. — Але крім цього, є ще дехто, кому цей автомобіль дорогий. Моя сестра, Еліза.

Антуан зберіг незворушний вигляд, але в думці відзначив це ім'я. Значить, Сапфір насправді належав сестрі Віктора. Але чому він вирішив приховати це? Антуан здогадався, що Еліза грає у цій справі ключову роль, але Віктор явно не хотів розкривати всі деталі.

— Я зрозумів, — нарешті промовив Антуан. — Коли я зможу зустрітися з вашою сестрою? Можливо, вона зможе надати мені більше інформації.

— Це не буде потрібно, — відповів Віктор холодно, його очі звузилися, наче він не звик до того, що його рішення ставлять під сумнів. - Просто знайдіть машину. Еліза не в курсі того, що я привабив вас, і хочу, щоб так і залишилося. Їй не потрібно знати, що Сапфір буде знайдено.

Антуан усвідомив, що ситуація складніша, ніж він очікував. Віктор навмисне тримав сестру осторонь і, мабуть, приховував щось від неї. Але Антуан не поставив більше запитань — він знав, що відповіді прийдуть до нього у процесі роботи.

- Добре, - коротко відповів він. - Я почну розслідування негайно.

— Чудово, мсьє Ренаре, — кивнув Віктор із явним задоволенням. — Я впевнений, що ви впораєтеся. Повідомте мені, як тільки з'являться новини.

Антуан підвівся і попрямував до виходу, відчуваючи на собі холодний погляд Віктора. Дорогою до ліфта він обмірковував отриману інформацію. Перед ним виникали нові питання: чому Віктор тримає Елізу в невіданні, і що насправді означав "Сапфір" для неї?

Антуан Ренар покинув розкішний пентхаус Віктора Дюваля, відчуваючи на собі холодний погляд магната, що ніби стежив за кожним його рухом. Щойно він ступив за поріг висотки, його накрила знайома прохолода вечірнього Парижа. У цей час місто ніби видихало напругу, занурюючись у нічні таємниці, ніби запрошуючи лише найстійкіших на побачення з невідомим.

Дорогою додому Антуан не поспішав, наче кожен його крок був частиною незримого ритуалу. Він звик вдивлятися в найдрібніші деталі навколо себе, звертаючи увагу на кожну дрібницю, яка б випадково не затрималася в полі зору. Сьогодні Париж ніби тремтів у такт його думкам. Антуан йшов вузькими вуличками, освітленими тьмяними ліхтарями, що підкреслювали кожен поворот і кут, залишаючи за собою довгі тіні. Це було його місто, його територія, і він знав тут усе, навіть ті таємниці, про які вважав за краще мовчати.

Крізь туман, що тягне мости над Сеною, здалеку долинали приглушені звуки життя. Десь чувся сміх, що луною лунає від кафешок у затишних куточках Монмартру, де життя не завмирало ні на хвилину. М'яке світло реклам та вогні вітрин пробивалися крізь туман, відбиваючись у мокрій бруківці та залишаючи на асфальті мерехтливі доріжки. Але навіть ці вогні не могли зігріти вогке повітря нічного Парижа, пронизане вологістю і пошепки Сени, яка завжди була в своєму роді охоронцем таємниць і легенд міста.

Антуан рухався обережно, відзначаючи поглядом кожне затишне місце, кожен темний провулок. Він знав, що у світі, де йому доводилося працювати, за кожним кутом може ховатися небезпека. Тут, у Парижі, вулиці були як сторінки загадкової книги, де кожен поворот, кожен темний куточок таїв свій секрет. І кожен, хто ходив цими вулицями після опівночі, знав, що місто не таке безпечне, як здається на перший погляд.

Наближаючись до мосту через Сену, він зупинився на мить і озирнувся. Туман клубився над водою, плавно тягнучи все навколо, ніби Париж хотів приховати свої таємниці під цим білим покривом. Щойно видимі силуети перехожих розчинялися в сірих хвилях туману, перетворюючи їх у тіні. Цей вечір здавався просоченим зловісним передчуттям — чи то через мовчазний пентхаус Дюваля, чи то через голос жінки, що дзвонила раніше.

Антуан, стоячи на мосту, вдивлявся в безкраї, каламутні води Сени, де відбивалися вогні вуличних ліхтарів. Здавалося, що під цією гладдю ховається щось глибше і темніше, ніж просто вода. У його голові роїлися думки, як тіні, в метушні сплітаючись між собою. "Сапфір". Віктор Дюваль. Еліза, сестра, залишена в незнанні. Він відчував, що за цим стоїть щось більше, ніж просто зникнення дорогого автомобіля.

Продовжуючи свій шлях, Антуан обережно озирнувся на всі боки, оглядаючи місто. У такі ночі Париж ніби підказував, що нічого не буває випадковим, і кожна дрібниця, від загашеної сигарети на бруку до таємничого силуету у вікні, може призвести до розгадки. Він не знав, чим саме ця справа завершиться, але відчував, що вона затягне її глибше за звичайні розслідування. На нього чекали таємниці, заховані під покривалом туману, і, можливо, це місто — з його старовинними вулицями, загадковими кварталами і невгамовним пошепком Сени — стане ще одним героєм його історії, відбиваючи напругу і кожен крок на шляху до істини.

Підійшовши до свого офісу на околиці міста, Антуан відчув глухе передчуття, що тепер його спокійні дні закінчилися, і на нього чекає щось набагато більше, ніж він міг уявити.