Читати книгу - "СапфІр, Arachne "

Антуан ледь ступив на поріг свого скромного офісу, як телефон видав короткий сигнал. Подивившись на екран, він побачив нове повідомлення. Незнайомий номер. Він відкрив SMS, і короткий текст одразу привернув його увагу:

"Кафе 'Шерше', завтра, 9 ранку."

Повідомлення було лаконічним, не було жодних додаткових пояснень чи підписів. Він знав це кафе — затишний і старомодний заклад у старому кварталі Парижа, що потопає в тіні густих платанів. Місце, куди не так легко натрапити випадково. Ті, хто приходив туди, знали, що шукають майже як у його агентство.

Антуан задумливо глянув на екран. Лаконічність повідомлення лише додавала йому рішучості. Його інтерес до справи зростав із кожним новим штрихом. Тепер він розумів, що таємнича жінка, яка зателефонувала ввечері, знає набагато більше, ніж хотіла б розкрити. Але що її змусило вийти на зв'язок із ним?

Париж за вікном немов згущувався в нічній тиші, ховаючись за легкою пеленою туману. Місто чекало, як завжди, готове розкрити свої секрети тільки наполегливішим. Антуан не гасив світла — треба було ще підготуватися до ранкової зустрічі. Подібні справи завжди вимагали ясного розуму та холодного розрахунку.

Він підсунув до себе записник і коротко записав час і місце зустрічі. Кафе "Шерше", 9 ранку.

Антуан зняв пальто і обережно повісив його на спинку стільця, після чого пройшов на кухню, де стояв його старий, але вірний кавник. Він засинав свіжу мелену каву, залив воду і ввімкнув апарат, який за мить почав мірно шуміти, наповнюючи кімнату густим ароматом. Антуан завжди вважав, що ніч найкраще підходить для тих, хто шукає відповіді, і чорна кава — обов'язковий супутник подібних ночей.

Він повернувся до столу з гарячим кухлем, сів за комп'ютер і почав шукати інформацію про Дювалів. Справа була непроста, тому він знав, що для початку йому доведеться ретельно вивчити не лише офіційні звіти, а й чутки, що оточують цю родину.

Дювали. Ім'я це протягом десятиліть асоціювалося з потужною бізнес-імперією, що володіла різними підприємствами, від нерухомості та банків до розкішних готелів та виноробних господарств. Подейкують, що Віктор Дюваль отримав свою першу компанію від батька, котрий побудував бізнес майже з нуля. Однак багато хто вважав, що далеко не всі статки сім'ї нажито чесною працею. Репутація Дювалей завжди була на межі: з одного боку — шановна династія, а з іншого — тенями підозр і скандалів, що обросла.

Переходячи від однієї статті до іншої, Антуан знаходив все більше натяків на нечисті угоди, які Дювалі вміло приховували. Низка закритих угод, раптові злиття і, звичайно, чутки про незаконні контракти. Деякі ресурси стверджували, що саме Віктор вивів бізнес сім'ї на новий рівень, але ціною цього було щось більше, ніж гроші. Окремі журналісти натякали, що магнат міг бути замішаний у відмиванні коштів та контрабанді. Антуан насупився, копаючись у записах - він уже передбачав, що може зіткнутися з потужними перешкодами, якщо вирішить дізнатися більше.

Потім його увагу привернула інформація про рідкісний і дуже дорогий автомобіль. "Сапфір". Машина майже легенда. Колекційний автомобіль, один з небагатьох у світі, що спочатку належав старовинній родині і передався як символ влади та багатства. "Сапфір" був відомий своєю унікальною обробкою і сліпучо темно-синім забарвленням, що нагадує рідкісний дорогоцінний камінь. Зважаючи на все, він був коханий не лише через свою високу вартість, а й як знак престижу, який не купиш просто так.

Цікаво, що в старих згадках були сліди, що вказували на те, що машина колись належала самій Елізі. Брат подарував їй її на двадцятиріччя, і, як виявилося, цей Сапфір не був просто прикрасою. На світських фотографіях Еліза часто з'являлася у супроводі цього автомобіля, і було ясно, що машина означала для неї більше, ніж транспортний засіб. Це був майже символ свободи та незалежності.

Антуан відчув, як пазл починає складатися. Чому Віктор намагався приховати роль сестри? Чому не хотів, щоб вона дізналася про його розслідування? Можливо, автомобіль "Сапфір" був не просто предметом розкоші, а ключем до якоїсь глибокої сімейної таємниці.

Антуан зробив черговий ковток кави, розуміючи, що наступна зустріч вранці може відкрити перед ним ще більше таємниць.

Антуан уже не дивився на годинник — ніч плавно перетікала рано-вранці, коли Париж лише починав прокидатися. За вікном легкий вітерець ворушив фіранки, і в приглушеному світлі екрану він заглиблювався у пошуки інформації про Елізу Дюваль. Він сподівався знайти хоч щось — статті у світських журналах, згадки про її хобі чи фотографії на званих вечорах. Але, на його подив, чим глибше він копався, тим менше знаходив.

Усі дані про Елізі здавалися поверховими та формальними. Невеликі статті про сімейні заходи, короткі згадки про її навчання за кордоном — наче хтось ретельно оберігав її від очей громадськості. Жодної статті, жодного інтерв'ю, і навіть у соціальних мережах було лише кілька фотографій, що віддалено дають уявлення про її зовнішність.

Ця відсутність інформації насторожувала. У сім'ї з такою потужною династією та зв'язками, як у Дювалів, приховувати когось від суспільства було непросто. Але чим більше Антуан стикався з цією загадковістю, тим більше вона приваблювала його. Еліза ставала для нього чимось подібним до нерозгаданої головоломки, таємницею, яка тепер займала його думки так само, як і сам "Сапфір".

"Хто ж вона, насправді?" — розмірковував Антуан, дивлячись у порожній рядок пошуку на екрані. Чому про неї так мало відомо? Вона здавалася йому ніби тінню, прихованою за щільною завісою сімейних таємниць. Яким було її життя далеко від публічної сцени, які думки і почуття ховалися за її холодною посмішкою?

Антуан відкинувся на спинку крісла, розмірковуючи, що далі йому належить не лише розшукувати вкрадений автомобіль, а й розгадати саму особу Елізи. Її мовчазна, майже незрима присутність у цій справі вабила його дедалі сильніше.

Антуан лежав на спинку крісла, заплющивши очі, намагаючись уявити Елізу, її образ, її таємниці. У тиші ночі вона ставала йому чимось більшим, ніж просто клієнткою, нехай і невидимою. Вона була тим ключем, який міг відчинити двері до розгадки, прихованої за шарами брехні та мовчання. Її невидима присутність у справі "Сапфіра" вабила, викликала пекучу цікавість, змушуючи його мислити не тільки як детектива, але і як людину, відчуваючи потяг до цієї загадкової жінки.