Читати книгу - "Закохані в скарби предків, Rada Lia"

— То й що? Може перший ресторан почав приносити йому великі прибутки, внаслідок чого він розширився.

— Може, але не за такий короткий термін. 

Ася лиш знизала плечима:

— Яке це відношення має до мене й до того кулона, через який вони мене сюди привезли?

— А таке, що наш Гліб і справді заволодів скарбом. Однак, це були не ікони, а золоті монети.

Ася здивовано витріщилася на нього:

— Продовжуй.

— Я слідкую за ним вже кілька років. І знайшов дещо дуже цікаве. А саме, — він з тріумфом поглянув на дівчину. — Я знайшов таємний сховок, де наш золотий хлопчик тримає двадцять ящиків з золотом. І це не просто золото, а золото скіфів, — він підняв палець вверх. 

Він трохи помовчав, насолоджуючись тим враженням, яке викликали його слова, й продовжив:

— Під час другої світової війни на території України займалася розкопками німецька організація Аненербе. Зі згоди, а може навіть за вказівкою Гітлера. Вони шукали чи сліди арійців, чи намагалися знайти зв'язок між арійцями, нащадками яких вони себе вважали, й атлантами. А, можливо, їх просто цікавили рідкісні артефакти, які можна було вивезти звідси. Чорт їх знає, що вони насправді хотіли. Щоб там не було, вони грабували музеї й розкопували кургани скіфів, у яких було багато золота і старовинних речей. Та коли в 1943-1944 роках вони тікали з території України, то не могли забрати з собою свою здобич. Тому закопували награбоване біля залізничних доріг, ховали в печерах чи інших місцях. Вони думали, що ще повернуться за скарбами. Ось одну таку схованку, видно, Гліб Володимирович і знайшов. А тепер будує на ці гроші свою імперію.

— А я тут до чого?

— Кулон — це монета звідти.

— Мене хотіли вбити за одну нещасну монету, коли в нього двадцять ящиків?

— Не за монету, а за ризик розкриття таємниці. Гліб, видно, побоявся, що хтось зі знавців скаже тобі, що це насправді не просто монета, а золото скіфів. Ти почнеш з'ясовувати, стежити за ним, а в результаті, якщо не ти, то хтось інший почне полювання за його скарбом.

— Що врешті й сталося. — посміхнулася Ася. — І що тепер?

— Тепер ми з тобою заберемо його золото й будемо жити як королі.

Очі Вадима спалахнули, самовдоволена посмішка розпливлася на обличчі.

— І чому ти думаєш, що я буду тобі допомагати?

— Тому, що золото ми поділимо порівну й ти разом отримаєш все, про що мріяла — почнеш життя з початку.

— А чого ти сам цього не зробив?

— Тому, що ти потрапила в халепу через ту монету і я вирішив допомогти. І ще тому, що ти мені подобаєшся, мала, — він щиро посміхнувся.

— Добре, я в ділі.