Читати книгу - "Драена: Шлях до пророцтва, Марі-Анна Харт"

Роздуми

Слова відьми викликали у Лукара сильну злість. Він рванув до клітки, намагаючись її зламати, й проричав від люті. Йому хотілося вчепитися у відьму і змусити її замовкнути. Тіло поволі почало перетворюватися на перевертня – м’язи напружилися, пазурі зросли, а очі загорілися жовтим світлом.

Та відьмі було байдуже. Вона лише кинула на нього байдужий погляд і, не звертаючи уваги на його крики, вийшла з темниці.

Нагорі її зустріла простора кімната з високою стелею, заставлена старими меблями. У повітрі витав легкий аромат сухих трав і воскових свічок. По кутках стояли полиці, завалені старовинними книгами та зіллям у скляних пляшечках. На потертій дерев'яній підлозі лежав товстий килим, що давно втратив свій первісний колір. Посеред кімнати, у старому, трохи потертому кріслі, сиділа жінка похилого віку. Її обличчя було всипане зморшками, а сиве волосся було акуратно зібране у низький пучок. Вона повільно підняла голову, коли Ліан увійшла.

— Ліан, як довго ти ще збираєшся тримати його тут? — голос старої був хрипким, але сповненим сили.

— Хіба він тобі заважає? — відьма підійшла до столу і торкнулася пальцями старої книги, вкритої пилом.

— Він оскверняє нашу землю, — холодно відказала стара. — Або вбий його, або віддай стаї.

Ліан задумливо подивилася на вогонь, що потріскував у каміні.

— Я не можу вбити його, як би мені цього не хотілося, — сказала вона після короткої паузи.

Стара звузила очі.

— І чому ж?

— Він її син… а я ніколи не порушую угоди.

— Тоді відпусти його, — Даргана трохи підняла голос. — Чого ти чекаєш?

— Не сьогодні, — Ліан посміхнулася куточками губ. — Хіба ти не отримуєш хоч маленького задоволення від його страждань?

— Моя б воля — я б його вбила. І тоді, можливо, отримала б задоволення.

Ліан повільно обернулася до матері.

— Він син альфи.

— І що з того? — стара відьма скривилася. — Наче ти ніколи не забирала життя синів альф.

Ліан тихо зітхнула і провела пальцями по холодному дерев’яному столу.

— Я прив’язана до угоди. Якщо він помре від моєї руки або через мою недбалість — договір буде порушено. А ти знаєш, як ніхто, що я ніколи не порушую домовленостей.

Даргана зневажливо пирхнула.

— Твоя звичка укладати угоди з перевертнями колись зіграє проти тебе, доню.

— Я теж тебе люблю, мамо, — з іронією відповіла Ліан. — Але ти краще за мене знаєш, що за останні десятиліття стаї стають сильнішими, а ми — слабшими. Ми вже не такі могутні, як колись. Якщо не мати кілька козирів у рукаві, нашому ковену може прийти кінець.

Стара відьма повільно підвелася, поглянула на доньку зверху вниз і сказала:

— Роби, як знаєш. Але до кінця тижня його тут не повинно бути.

Ліан залишилася стояти біля столу, вдивляючись у полум’я свічки. Вона знала, що їй доведеться прийняти складне рішення.

Після цих слів Даргана повільно підвелася, її зморшкувате обличчя залишалося непроникним, а постава — гордовитою, незважаючи на роки. Вона неквапливо рушила до виходу, її довга темна сукня м'яко шелестіла по підлозі.

Ліан провела її поглядом, відчуваючи змішані почуття — повагу, роздратування і прихований страх. Даргана була найстаршою в ковені, і хоча давно вже не очолювала його та втратила більшу частину своєї сили, її вплив залишався незмінним. Ніхто в ковені не наважувався їй перечити, навіть сама Ліан, яка тепер носила титул голови.

Материнська тінь нависала над нею постійно — холодна, невблаганна і невидима. Відьомський ковен завжди боявся сили Даргани, її рішень і її зневаги до слабкості. Вона керувала не магією, а страхом і досвідом, які накопичила за довгі десятиліття боротьби з ворогами, як зовнішніми, так і внутрішніми.

Ліан стиснула кулаки, вдивляючись у двері, що повільно зачинилися за Дарганою.

— "До кінця тижня його тут не повинно бути," — повторила вона пошепки, смакуючи ці слова, наче гірке зілля.

Ліан і сама розуміла, що не зможе залишити перевертня в ковені. Його присутність була загрозою, яка з кожним днем ставала все більш очевидною. Але водночас якась частина її душі отримувала задоволення від того, що він був ув’язнений у темниці — безсилий, сповнений люті, замкнений у просторі, де його сила була марною. Це було своєрідною помстою, нехай і тимчасовою, нехай і не зовсім справжньою.

Вийшовши з будинку, вона вдихнула свіже, пронизливе повітря ночі та повільно пішла вузькою вулицею. Старі будинки ковену, приховані густими тінями, здавалося, стежили за нею. Повітря пахло вологою землею, травами та димом від далеких багать. Ніч була спокійною, але в цьому спокої відчувалася прихована загроза.

Її думки знову повернулися до проблеми, яка не давала їй спокою останні дні. Ліан могла контролювати Лукара, могла впливати на нього, навіть використовувати. Але його брат... Його брат зник. І це не давало їй спокою не через турботу чи співчуття, зовсім ні. Вона не хвилювалася за його долю — він був таким же ворогом, як і всі перевертні. Проблема була в іншому: вона не змогла знайти його ні серед живих, ні серед мертвих.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍