Читати книгу - "Сни Клеопатри, Rada Lia"

Розділ 3

Іван натягнув капюшон майже на очі. Мороз нещадно щипав вуха й ніс. Хлопець почав хекати у долоні.

— Що я роблю, — пробурмотів, — десь у багажнику мають бути рукавиці.

Він поглянув на свою невтомну дівчину, яка витягла з бака та тримала щипцями щось огидне. Вона захоплено розглядала це і її обличчя сяяло від ентузіазму. Маша широко посміхалася. Здавалося, що вона дістала черговий справжній скарб. 

Хлопець зітхнув і відкрив багажника. Чого тут тільки не було! Невеличка настільна лампа з кольоровим вітражним плафоном. Одне скельце випало, тож перед продажем річ треба було поремонтувати. Поруч із лампою лежав шкіряний гаманець. В цілому гарний й помітно дорогий, однак трохи затертий з одного боку. Це теж треба буде підправити. Кілька футболок й шалик Mango. Колекційна лялька “барбі” у коробці. Мабуть, дівчинка вже виросла. Іван посміхнувся.

— Ваня! — Вигукнула дівчина й пронизливо заверещала. — Я знайшла сумку Louis Vuitton! 

— О, Боже, почалося, — прошепотів хлопець, закрив багажник машини й дістав із салону камеру.

 

— Я свою роботу зробила, — танцювала навколо Івана Маша. — Тепер твоя черга.

Іван, час від часу озираючись, щоб не дай Боже нікого не зустріти, упродовж двох годин знімав як Маша знайшла брендову річ, а потім гаманець, а потім ту саму настільну лампу з вітражним склом. Глядачі думають, що є учасниками чи хоча б свідками того, як їхня улюблена блогерка знаходить купу дорогих та брендових речей на смітниках — легко, невимушено й відразу кілька різних. Вони дивляться на це дійство як на шоу й не знають, що це кропітка робота. Насправді Маша з Іваном їх довго шукають. А як знаходять то кілька днів збирають докупи й лише потім знімають вже постановче відео з охами, верещаннями та рукоплесканням.

— Дорогі мої підписники, погляньте, — вигукувала Маша, пританцьовуючи частково від захвату, а частково від морозу. — Це що, срібні сережки? — дівчина поклала на долоню два маленькі цвяшки у вигляді троянд. — Тут повідпадали камінці, — пригледілася вона. — й саме срібло почорніло. Але якщо їх поремонтувати й почистити, то вони будуть пристойно виглядати й коштувати немало. А ви як думаєте? Напишіть у коментарях, чи подобається вам моя сьогоднішня знахідка.

Після цього Маша струснула копною густого чорного волосся, послала у камеру повітряний поцілунок й помахала рукою.

— Все, розслабся, — промовив Іван й засунув камеру у чохол. — Поїхали десь кави поп’ємо, бо я вже відморозив собі носа. А потім треба мотнутися до Галини Іванівни, відвезти їй наступну партію речей на ремонт.

Він поглянув на Машу, зачепившись поглядом за кольє, яке та не знімала ще від учора. Якась невиразна тривога ворухнулась у хлопця всередині. Він підняв очі вище й завмер. Маша виглядала надзвичайно красивою. Її довге, майже до поясу, темне волосся підкреслювало білизну шкіри. Щічки від морозу покрилися легким рум'янцем. А її блакитні очі… На мить чоловік закляк: “Що за чортівня, — подумав про себе Іван. — Вони ж завжди були блакитними”. Зараз райдужна оболонка очей набула глибокого зеленого відтінку.

— Щось не так? — Маша помітила реакцію хлопця.

— Я не знаю, — Іван придивився до її обличчя. — Твої очі змінили колір.

Маша весело розсміялася, обійняла його й  підняла на нього закохані очі.

 

— Ти знаєш, яка я щаслива? Мабуть, навіть не здогадуєшся. — Іван лиш похитав головою. — А я тобі скажу. Я живу з чудовою людиною - це раз. Я займаюся улюбленою справою — це два.  

Тут Іван скептично скривився, бо в цьому пункті їхні думки щодо сприймання лазіння по смітниках та 8-годинних монтуваннях відео розходилися. Хлопцю подобалася історія. Він би з радістю сидів десь у запиленій та затишній комірчині, з чашечкою чаю чи кави й писав свою дисертацію, яку так і не закінчив колись. 

— І я тебе кохаю — це три! 

Вигукнувши це, дівчина почала крутитися й вигукувати:

— Я щаслива! Чуєш? Яка ж я щаслива!

Іван мимоволі посміхнувся. Така Маша йому подобалася — усміхнена, з променистим поглядом й поведінкою маленької дівчинки. Задля такої Маші він був ладен терпіти смітники й виснажливе монтування по ночах. А ще задля того, щоб назбирати їй на обручку. Таку, як вона хоче — зі смарагдом. Бо вона цього варта.

 

Вже ввечері, втомлені, але задоволені продуктивно проведеним днем, Іван з Машею, навіть не перевдягшись у домашній одяг, завалилися на диван перед телевізором.

— Це капець, як я втомилася, — простогнала дівчина й поклала голову на груди Івану. 

Той лиш змучено посміхнувся. Він дістав телефон з кишені джинсів й зайшов до ютубу. Вмить від його апатії й сліду не лишилося. Він підскочив на дивані, підкинувши Машу догори.

— Машка, ти це бачиш? Глянь! — він тицьнув дівчині у руки телефон. 

— Що-о-о? — у брюнетки очі на лоба полізли. — Два мільйони переглядів? За добу? Як це взагалі можливо? Може, це якась помилка? — вона розгублено поглянула на Івана.

— Якщо ми обоє бачимо одне і те ж, значить, це не помилка, — прошепотів хлопець й витріщився на кольє, яке Маша так досі й не знімала з шиї. — Слухай, якщо відео про це золоте кольє набрало так багато переглядів, то може й справді продамо його? Скільки там дядько Петро казав воно може коштувати?

— П’ятдесят тисяч доларів, — Маша перелякано зиркнула на Івана й мимоволі доторкнулася рукою до прикраси.

— Ну от. А у наступному відео ми можемо сказати, що кольє продається і ми оголошуємо аукціон. Стартова ціна буде п'ятдесят тисяч. А далі хто дасть більше. Можливо і до ста тисяч дійдемо, — він мрійливо присвиснув.

— Але воно не продається, — впевнено сказала Маша й доторкнулася рукою до лоба, наче підозрюючи, що в неї підвищилася температура. Вона встала з дивану. — Я щось погано почуваюся — голова болить. Піду спати. — Вона швидко розвернулася й за мить зникла за дверима спальні.

Іван не став її зупиняти. Маша й справді виглядала блідою й втомленою. Щось було наче неправильно в усьому цьому, тільки Іван не міг збагнути що саме. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍