Читати книгу - "«наречена» свого шефа, Alina Pero"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ювелірний магазин зустрів мене блиском вітрин і приглушеним світлом, що створювало атмосферу вишуканості та розкоші.
Я підійшла до продавця — елегантного чоловіка років п’ятдесяти у бездоганному костюмі.
— Добрий день, я прийшла забрати замовлення. Ось номер.
Чоловік швидко пробігся поглядом по записці, усміхнувся й кивнув.
— Звичайно, хвилинку.
Поки він ішов у підсобку, я мимоволі розглядала вітрину.
Каблучки, кольє, браслети… Усе випромінювало блиск, розкіш і якусь невловиму обіцянку щастя.
— Ось ваше замовлення.
Я повернулася. Продавець подав мені маленьку, оксамитову коробочку темно-синього кольору.
Я обережно взяла її.
— Дякую.
— Будь ласка. Вона… справді особлива, — загадково сказав він.
Я лише кивнула і вийшла з магазину.
На вулиці дув теплий травневий вітер.
Я стояла на тротуарі, стискаючи коробочку в руці.
Щось у ній було таке… привабливе.
«Просто подивлюся», — переконувала я себе, хоча вже знала, що програла власній цікавості.
Я відкрила коробочку.
І ледь не забула, як дихати.
Каблучка була витвором мистецтва.
Тонке, елегантне золоте кільце, що звужувалося посередині, підкреслюючи головний елемент — діамант.
Він не був надто великим, але ідеально чистий, сяючий, як крапля замерзлого світла.
Я несвідомо провела пальцем по металу.
Ідеальна.
«Якби мені колись освідчувалися, хотіла б саме таку…»
Я зітхнула.
Невідомо, кому вона призначалася, але точно комусь дуже особливому.
— Лише на хвильку…
Я озирнулася. Людей навколо майже не було.
Цікаво… як вона виглядатиме на моєму пальці?
Перед тим, як мій здоровий глузд устиг протестувати, я вже надягала каблучку.
Ідеально.
Сіла, як рідна.
Я милувалася нею, повертаючи руку так і сяк, ловлячи відблиски сонця на діаманті.
Вона ніби створена для мене.
Я всміхнулася.
Ну все, ще трохи — і зніму.
Я взялася за каблучку, щоб зняти її…
І вона не зрушила з місця.
Серце зробило тривожний удар.
Я спробувала ще раз.
Сильніше.
Але каблучка навіть не ворухнулася.
Ще раз.
І ще.
«Що за…»
Палець уже трохи почервонів, але проклята прикраса залишалася там, де була.
Я завмерла.
Що тепер?!
Каблучка, яку я мала віддати Гордію.
Його коштовна, ідеальна каблучка.
Яка застрягла на моєму пальці.
«Я приречена».
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги ««наречена» свого шефа, Alina Pero», після закриття браузера.
