Читати книгу - "Закохана у боса , Кетрін Сі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Особливо, коли дехто розраховував зайняти це місце.
Я насторожено глянула на неї.
— Ти про Луїзу?
— Ага. Вона давно тут працює й була впевнена, що керівником призначать її. Але, як бачиш…
Лінь знизала плечима, а я тихо видихнула.
— Тепер зрозуміло, чому вона так на мене дивилася.
— Не звертай уваги. Вона може бути різкою, але якщо доведеш, що справді хороша в роботі, то, можливо, змінить думку.
Можливо. Але, судячи з її виразу обличчя, це буде нелегко. Вона вважає мене ворогом.
☆
Офіс спорожнів ще годину тому, але я залишилася. Хотіла впорядкувати документи, розкласти все по папках, щоб завтра не починати день у хаосі. Організованість – шлях до успіху.
Тепер же, коли я вийшла на вулицю, виявилося, що за вікном вже ніч, а місто майже затихло.
Давно я не затримувалася на роботі. Навіть якась ледь вловима ностальгія за тими часами, коли я була лише стажером і, майже щодня, йшла додому у такий час.
Я дістала телефон, відкрила додаток таксі — очікування понад пів години.
— Чудово, — пробурмотіла я, стискаючи телефон у руці.
Громадський транспорт уже не ходив, залишалося два варіанти: або чекати, або йти пішки. І оскільки стояти тут ще пів години здавалося жахливою ідеєю, я вибрала другий варіант.
Вітер був прохолодний, і я натягнула куртку щільніше, коли позаду почувся гул двигуна.
Чорний автомобіль сповільнив хід і зупинився поруч. Вікно опустилося.
— Вам завжди подобається ходити пізно ввечері самій?
Я миттєво впізнала голос.
Емір.
Він спирався на підлокітник, тримаючи одну руку на кермі, а в темряві його очі здавалися ще глибшими.
— Водій таксі вирішив, що моєму терпінню варто кинути виклик, — я зітхнула.
Емір кивнув у бік пасажирського сидіння.
— Сідай.
Я закліпала очима.
— Але ти ж живеш у іншому кінці міста…
— І що? — він знизав плечима. — Я не залишу тебе тут саму.
Я трохи вагалася, але зрештою відкрила двері та сіла в машину.
— Сподіваюся, я не заважаю твоїм планам.
— Я не настільки зайнята людина, як тобі здається, — відповів він і рушив з місця.
Ми їхали тихими нічними вулицями, і я зрозуміла, що вперше за день змогла просто видихнути.
— Як минув перший день у ролі керівника? — запитав Емір, не відводячи погляду від дороги.
Я хмикнула.
— Ну, я поки що не зруйнувала компанію, а це вже непоганий початок.
Він усміхнувся.
— І як тобі команда?
Я подумала про Луїзу, про її погляди та стриману неприязнь.
— В основному — хороша. Дехто ще не зовсім у захваті від мене, але це питання часу.
— І ти не сумніваєшся, що зможеш із цим впоратися?
Я повернула голову до нього.
— Ти ж мене знаєш. Я не здаюся.
Емір кивнув, і між нами знову запала тиша. Але цього разу вона була не напруженою, а спокійною.
Зрештою, ми під’їхали до мого будинку, і я відстебнула ремінь безпеки.
— Дякую за підвезення, — сказала я, відкриваючи двері.
— Делайла.
Я повернулася до нього.
— Ти чудово впоралася.
Я завмерла.
Його голос був таким… впевненим. Наче він дійсно так вважав.
— Спокійної ночі, — додав він, і я вийшла, зачинивши двері.
Його машина плавно рушила з місця, залишивши мене одну перед будинком.
Я ще кілька секунд дивилася вслід червоним вогням фар, перш ніж зробити глибокий вдих і нарешті зайти всередину.
Я не знала, що думати. Але точно відчувала одне — після цього дня все вже не буде таким, як раніше.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закохана у боса , Кетрін Сі», після закриття браузера.