Читати книгу - "Закохана у боса , Кетрін Сі"

Глава 4. Сварка та важлива зустріч

Глава 4. Сварка та важлива зустріч 

 

Ранок починався відносно добре: я не проспала, я встигла поснідати і по дорозі до роботи, я ні з ким не посварилася. 

Зараз же я стояла у черзі в кав’ярні разом із Лінь, сміючись над відео, яке вона мені скинула напередодні.

— І ось він падає просто у торт! — Лінь ледве стримувала сміх, показуючи мені екран. — Бачила його обличчя? Це просто шедевр!

Я хитнула головою, все ще усміхаючись.

— Я мало не розлила чай, коли дивилася!

— О, а я підписалася на той канал. Там ще купа таких моментів.

Я вже відкрила рота, щоб щось відповісти, коли раптом почула позаду знайомий низький голос:

— Гарного ранку, дівчата. 

Мої плечі автоматично напружилися від його голосу. Я повільно повернула голову й побачила Еміра. Він стояв за нами в черзі, виглядаючи так, ніби щойно вийшов зі сторінок модного журналу: темний костюм, бездоганно підібрана сорочка, впевнений вираз обличчя. Одним словом – красунчик. 

— Доброго ранку, — відповіла я, намагаючись не видати своїх емоцій.

— Доброго ранку! — весело додала Лінь, явно не помічаючи, як я напружилася.

Емір кивнув, але в цей момент його телефон завібрував у руці. Він глянув на екран і майже одразу підняв слухавку.

— Так. Я зараз… Ні, зачекайте хвилину.

Його обличчя залишалося незворушним, але щось у голосі підказувало, що дзвінок важливий. Я крадькома спостерігала, як він розвернувся і, не дочекавшись своєї черги, швидко вийшов із кав’ярні.

— Ого, термінова справа, — пробурмотіла Лінь, дивлячись йому вслід.

Я тільки знизала плечима, а потім, майже не думаючи, зробила замовлення:

— Дві кави. Одна чорна, без цукру.

— Ооо… — протягнула Лінь, коли ми вийшли з кав’ярні. — Для нього?

Я відвела погляд й знизала плечима.

— Він пішов, не взявши кави.

— Ммм… Яка турбота!

Я закотила очі.

— Ой, припини.

— Ну добре, добре, — Лінь підняла руки вгору, але не втрималася від усмішки.

 

Нам довелося відійти і чекати каву в стороні, бо за нами вже була чимала чечерга. А продовжили розмову ми взагалі вже на вулиці, тримаючи каву у руках. 

— Просто цікаво. Наш бос узагалі давно живе у Штатах?

— Наскільки я знаю, більше десяти років.

— Ага… — протягнула Лінь. — У нього є хтось?

Починаю кашляти. Я мало не подавилася кавою від такого неочікуваного питання. 

— Звідки я знаю?

— Ой, не прикидайся! Ти ж майже його права рука, точно маєш якусь інформацію.

— Якщо й маю, то не скажу, — я зобразила загадкову усмішку.

— Дел, ти справжня загадка!

Я тільки хитнула головою, ховаючи усмішку за чашкою кави.

 

☆

 

Щойно я прийшла в офіс, одразу зайшла до кабінету Еміра. Але як і очікувалося – він був порожній. Тож я просто поставила його каву на стіл і вийшла, не затримуючись.

Роботи було вдосталь, тому я швидко поринула в документи, намагаючись не звертати увагу на те, як Луїза знову демонстративно ігнорувала мене.

Вона сиділа за своїм столом, постукуючи нігтями по клавіатурі, та, коли я проходила повз, демонстративно відвертала голову.

Чудово. Знову цей дитячий театр.

Я зробила вигляд, що нічого не помічаю, і зосередилася на роботі. Але через кілька хвилин, коли тексти перед очима почали зливатися в суцільні рядки, я раптом згадала свою першу зустріч з Еміром.

Це був найгірший і найкращий день у моєму житті.

 

«… Я стояла перед дверима кабінету, де мала проходити співбесіда, і намагалася приховати тремтіння рук. Вдих-видих. Усе буде добре, казала я собі, але нерви все одно брали своє.

Коли мене запросили всередину, я зробила крок у кабінет і… буквально через секунду обпекла руку гарячою кавою.

— Чорт! — вигукнула я, здригнувшись від болю.

Папка з документами впала на підлогу, а я безпомічно дивилася на пляму, що розтікалася на моїй білій блузці.

— О, це насправді гарний початок, — пробурмотіла я собі під ніс, закусивши губу від розпачу.

— Дайте вгадаю, ви Делайла?

Я підняла голову й зустрілася поглядом із чоловіком, який стояв переді мною.

Темне волосся, глибокі карі очі, які, здавалося, бачили наскрізь, і легка усмішка на вустах. Він виглядав упевнено, бездоганно, як і личило людині на його посаді.

— Так… вибачте, я…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍