Читати книгу - "Тінь серед світла, Деріка Лонг"

— Вибачте, якщо я надто цікава, — сказала вона, намагаючись вибачитись за своє питання, але одразу помітила, як Мирослав відновив свою спокійну позу. Його обличчя знову стало нейтральним.

— Ні, не вибачайтеся, — відповів він холодно. — Просто інколи краще не говорити про те, що не слід.

Оксана кивнула, відчуваючи, як напруга знову охоплює їхню розмову. Вона не знала, що саме він мав на увазі, але відчувала, що ці слова були не просто так.

Тим часом їжа прибула до столу, і розмова змістилася на менш чутливі теми. Вони говорили про музику, подорожі, смаки у їжі, але все ж відчуття, що між ними щось важливе залишилось непоміченим, залишалося в повітрі.

Вечір тривав, і незважаючи на легку напругу, Оксана не могла позбутися думок про те, що Мирослав був занадто цікавою таємницею, яку їй хотілося розкрити.

Після вечері Мирослав провів Оксану додому. Коли вони стояли на порозі, він подивився на неї злегка задумливо.

— Дякую за чудовий вечір, Оксано, — сказав він, і його голос звучав щиро. — Я дуже радий, що ми поговорили.

— Я також, — відповіла вона, дивлячись йому в очі. Вона не могла зрозуміти, що саме вона відчувала, але це було більше, ніж просто цікавість. Це було відчуття, що їхні шляхи тільки починаються, і навіть якщо вони й не знали, що чекає попереду, вони не могли залишити один одного без уваги.

— До зустрічі, — сказав Мирослав і, перш ніж вона встигла відповісти, повернувся до своєї машини.

Оксана стояла на порозі, дивлячись на його від'їзд, і відчула, що її серце б'ється швидше. Вона була впевнена в одному: це не була проста випадкова зустріч, і це не було її останнє побачення з ним.