Читати книгу - "Тінь серед світла, Деріка Лонг"

Розділ 2

Оксана йшла додому після довгого дня в магазині, де вона працювала вже кілька років. Магазин не був великим, але для неї це було справжнім місцем спокою. Тут вона могла втекти від реальності, загубитися серед сторінок книжок, знайти відповіді на питання, що виникали в її голові, і мріяти про інше, краще життя.

Сьогодні вона була особливо втомлена. Крім звичних покупців, у магазині з'явилася нова колега – молода дівчина на ім’я Інна, яка, здається, намагалася зайняти її місце. Оксана помітила, як Інна неодноразово поглядала на неї з іронічною усмішкою, і це не дуже радувало. Але вона намагалася не звертати на це увагу. Вона ж не збиралася залишати своє місце заради чийогось нещирого ставлення.

Оксана підняла голову, коли вийшла з магазину. Вечірнє місто було спокійним, і прохолодний вітер легенько пестив її обличчя. Вона була в своїй стихії: самотня, з мріями про те, як колись змінить своє життя. І саме в ці миті її думки завжди поверталися до Мирослава.

Їхня зустріч нещодавно залишила глибокий слід в її душі. Вона не могла забути його пронизливий погляд, його мовчазну впевненість. Щось в ньому було особливе, і Оксана не могла пояснити, чому вона почала думати про нього майже кожного дня.

Раптом її роздуми перервав звук дзвінка. Це був телефонний дзвінок від Насті.

— Привіт! Як ти? — запитала Настя, коли Оксана підняла слухавку.

— Привіт, все нормально, — відповіла Оксана, хоча її голос був не зовсім таким, яким він був зазвичай. Здається, Настя відчула це.

— Що сталося? Ти не виглядаєш так, як зазвичай. Може, знову щось не так на роботі?

Оксана посміхнулася, хоча й не відчувала того, що виглядала переконливою.

— Та ні, все добре, просто втомилася трохи. Але є щось цікаве, — сказала вона, посміхнувшись ширше, хоча й не могла стримати хвилювання.

— О, що сталося? — зацікавилася Настя.

Оксана коротко розповіла про свою зустріч з Мирославом, не вдаючись у деталі, але виразно показуючи, як сильно його присутність вплинула на неї.

— Що ж, виглядає, що тобі пощастило, — зауважила Настя з ноткою захоплення в голосі. — Ти серйозно вважаєш, що це все може бути більше, ніж просто випадкова зустріч?

Оксана зітхнула.

— Не знаю. Він дуже закритий, і його погляд... я не можу зрозуміти, що він хоче. Але щось між нами точно є.

Настя замовкла на хвилину, а потім сказала:

— Тобі треба бути обережною. Чим більше ти про нього думаєш, тим більше виявляється таємниць. Я знаю, що ти хочеш щастя, але чи готова ти до того, що цей чоловік може бути не таким простим, як здається?

Оксана була вдячна подрузі за її поради, але в глибині душі знала, що не зможе просто так відпустити Мирослава. Вона відчула, що він — це шанс, хоч і небезпечний, але шанс змінити все в її житті.

— Я подумаю, — сказала Оксана, намагаючись приховати свої хвилювання. — Дякую, Настю.

Розмова закінчилася, але Оксана не могла позбутися того відчуття, що її життя наближається до чогось великого, і що ця зустріч з Мирославом — це лише початок.

Тим часом Мирослав сидів у своєму розкішному кабінеті, переглядаючи документи на своєму столі. Його уважні, глибокі зелені очі не могли позбутися образу Оксани. Вона була іншою, ніж інші жінки, з якими він мав справу. Її невинність, її легкість, її відкритість... все це здавалося таким далеким від того світу, до якого він звик.

Він знав, що не може дати їй обіцянки, яких не зможе виконати. Але щось всередині нього підказувало, що ця дівчина стане його найбільшим випробуванням.

Оксана лягла спати пізно, міркуючи про всі ці нові почуття та враження. Їй знову снився той погляд Мирослава, його усмішка, його мовчазна сила. Вона не знала, чи готова вона до того, що може статися, але відчувала: цей шлях не буде легким.

 

Наступні кілька днів Оксана намагалася не думати про Мирослава так часто, як це виходило насправді. Вона була зайнята роботою, дрібними справами, розмовами з подругою Настею, але коли її очі мимоволі шукали знайомі обличчя серед перехожих на вулиці, вона все одно не могла позбутися цього відчуття, що Мирослав залишився частиною її дня.

Вранці, коли вона зазвичай приїжджала на роботу, на вході зустріла Інну — свою нову колегу. Вона вже почала закидати Оксані запитання і намагалася вмовити її підготувати нову вітрину з книгами. Це була її звичайна тактика — не просто працювати, а і показати свою важливість. Оксана відчула, що це не просто конкуренція, а ще й боротьба за місце під сонцем в магазині.

— Як справи? — запитала Інна, навмисно поглядом оцінюючи Оксану.

Оксана не стала реагувати на її провокації і ввічливо відповіла:

— Все добре, працюю.

Цей день пройшов спокійно, якщо не брати до уваги кілька неприємних зауважень Інни і її постійні спроби нав'язати свою думку. Всі нові зміни в магазині не дуже радували Оксану, але вона намагалася зберігати спокій і не піддаватися емоціям. Проте, коли день добігав кінця, вона знову виявилася в тому самому стані — подумки знову утікаючи в інший світ, де був лише один чоловік, який змінював її реальність.

Мирослав.

Вечір був теплим, а на вулиці ледь чутно пішов дощ. Оксана вирішила прогулятися, щоб розвіяти свої думки. Вона гуляла по місту, замислюючись про те, що її життя не стоїть на місці, але й не рухається вперед так швидко, як би їй цього хотілося.

Неочікувано її кроки привели її до того самого ресторану, де вона колись зустріла Мирослава. Вітрини виблискували м'яким світлом, а в середині було затишно і тепліше, ніж на вулиці. Оксана вже майже пройшла повз, коли почула знайомий голос.

— Оксана?

Вона зупинилася і повернулася. Це був Мирослав. Він стояв біля входу, виглядав не так, як завжди — трохи менш впевнено, ніби чекав її реакції.

— Привіт, — сказала вона, намагаючись стримати посмішку. Вона не була готова до цієї зустрічі, але відчула, що це саме той момент, коли не можна відступати.

— Прогулюєшся? — запитав він, трохи здивовано, ніби відчуваючи її напруження.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍