Читати книгу - "Драйв. Дивовижна правда про те, що нас мотивує"

стан у момент надходження повідомлення. У порівнянні з попередніми методами таке звітування в режимі реального часу виявилось значно правдивішим та пізнавальнішим.

Ви можете скористатись методологічними інноваціями Чиксентмихайі у власному пошуку майстерності, пройшовши свій «тест на потік». Установіть на своєму комп’ютері чи мобільному телефоні сорокаразове нагадування, яке в довільний час висвічуватиметься протягом одного тижня. Щоразу, як ваш ґаджет дзеленчатиме, занотовуйте те, чим ви зайняті, що відчуваєте та чи перебуваєте ви в стані потоку. Зберіть свої спостереження докупи, розгляньте поведінкові моделі й поставте собі такі запитання:

• У які моменти ви відчували потік найінтенсивніше? Де ви були в цей час? Над чим працювали? З ким ви були?

• Як ви можете збільшити кількість проявів оптимальних відчуттів та зменшити кількість моментів, у котрих ви відчували відсутність завзяття чи зосередженості?

• Чи є певні часові відрізки упродовж дня більш сприятливими до потоку, ніж інші? Згідно з одержаними вами даними, як ви можете реорганізувати графік свого дня?

• Якщо ви сумніваєтесь щодо правильності вибору своєї професії чи кар’єрного шляху, то що ця вправа говорить вам про істинне джерело вашої внутрішньої мотивації?

Спершу поставте велике питання…

1962 року Клер Бут Люс, одна з перших жінок, які будь-коли працювали в Конгресі США, дала президентові Джону Фітцджеральду Кеннеді маленьку пораду. «Велика людина, – сказала вона йому, – це справа одного речення». Реченням Авраама Лінкольна було: «Він зберіг союз та звільнив рабів». Франкліна Рузвельта: «Він вивів нас із Великої депресії та допоміг перемогти у світовій війні». Люс побоювалась, що увага Кеннеді була настільки розсіяною поміж різними пріоритетами, що його речення ризикувало стати невиразним абзацом.

Аби взяти свій урок із цієї тези, вам не обов’язково бути президентом – чи то Сполучених Штатів, чи то якогось невеликого клубу садівників. Одним зі шляхів зорієнтувати своє життя в напрямку величнішої мети – подумати про те, яким є ваше речення. Можливо, це: «Він виростив четверо дітей, які стали щасливими та здоровими людьми». Або: «Вона винайшла пристрій, що полегшив людське життя». Або: «Він дбав про кожного, хто заходив у його офіс, незалежно від того, чи була та людина платоспроможною, чи ні». Або: «Вона навчила читати два покоління дітей».

Коли почнете міркувати над тим, що є вашою метою, почніть із того, що поставите велике питання: «А яким є ваше речення?»

…Потім продовжуйте ставити маленьке питання

Велике запитання – необхідне, тільки його одного замало. Тут і починає діяти питання маленьке. Справжні досягнення не приходять за одну ніч. Як і кожен, хто тренувався до марафону, вивчав нову іноземну мову чи був лідером успішного відділу організації, запевнить вас, що ваша подорож уздовж магістралі важких завдань буде значно довшою, аніж купання в оплесках.

Ось дещо, що ви можете робити для того, аби не втрачати мотивації. Наприкінці кожного дня запитуйте себе, чи були ви сьогодні кращими, ніж учора? Чи зробили ви більше? А якщо так, то чи було це зроблено належним чином? Або ж, якщо коротко та конкретно сказати, то чи вивчили ви десять нових слів, чи зателефонували вісьмом клієнтам з новими комерційними пропозиціями, чи з’їли свої п’ять порцій фруктів та овочів, написали запланованих п’ять сторінок? Вам не обов’язково бути бездоганним щоденно. Замість цього шукайте незначних вимірів для самовдосконалення; наприклад, як довго тривала ваша сьогоднішня репетиція з саксофоном, або чи утрималися ви від того, щоб перевіряти «електронку», поки звіт, який вам потрібно було підготувати, не було завершено. Нагадувати собі, що ви не зобов’язані стати майстром уже на третій день, – найкращий спосіб переконатися у тому, що якогось там трьохтисячного дня ви все-таки станете ним.

Тож перед тим, як лягати спати, щовечора ставте собі маленьке запитання: «Чи був я кращим, ніж учора?»

«Візьміть Сегмейстера»

Дизайнер Стефан Сегмейстер відшукав чудовий спосіб забезпечити собі життя типу І. Візьмімо до уваги стандартний шаблон розвитку життя індивіда у добре розвинутих країнах, говорить він. Люди зазвичай проводять перші двадцять (плюс-мінус) п’ять років свого життя в навчанні, сорок наступних – на роботі, а останні двадцять п’ять – на пенсії. Такий шаблонний графік змусив Сегмейстера задуматись: чому б не відрізати п’ять років із пенсійного періоду й не наповнити ними роки робочі?

Тож кожні сім років Сегмейстер закриває свою майстерню графічного дизайну, повідомляє своїм клієнтам, що буде відсутній протягом року та вирушає у 365-денну творчу відпустку. Він використовує цей час на подорожі, проживання у місцях, у яких ніколи не бував, та на експерименти з новими проектами. Звучить ризиковано, я знаю. Але він каже, що ті ідеї, які він генерує впродовж того річного «відгулу», часто-густо забезпечують його прибутком на наступні сім років. «Узяти Сегмейстера», як я це зараз називаю, вимагає ретельного планування та заощадження коштів, звичайно. Але хіба ж відмова від широкоекранного телевізора не видається доволі малою ціною за незабутній та неповторний рік особистого дослідження? Правдою є те, що ця ідея реалістичніша, ніж більшість із нас уявляє. Ось чому я сподіваюсь «узяти Сегмейстра» через кілька років і чому й вам це рекомендую.

Влаштуйте огляд своєї результативності

Корпоративні огляди результативності, ці заходи в організаціях, що проводяться раз чи два на рік, настільки ж приємні, як і зубний біль, а продуктивності з них – як з іграшкового потяга. Нікому вони не подобаються – ні тому, хто звітує, ні тому, хто перевіряє. Правду кажучи, вони не допомагають нам здобути майстерність, оскільки відгук про якість нашої праці, що передбачений тими заходами, надходить аж через шість місяців. (Уявіть, що Серена Вільямс чи Твайла Тарп могли б подивитися на свої результати або читати огляди своєї результативності лише раз на півроку.) Однак менеджери продовжують тягти працівників до офісу на ці дивакуваті й навіть болісні зустрічі.

Можливо, існує кращий спосіб. Може, як припускали Дуглас МакҐреґор та інші, нам варто самотужки влаштовувати огляди своєї результативності. І ось як це зробити. Перш за все визначте свої цілі – здебільшого навчальні, але й кілька цілей результативності – і потім щомісяця викликайте себе до свого ж офісу й давайте оцінку своїй діяльності. Які ваші справи? Що у вас не виходить? Які інструменти, інформація чи підтримка, можливо, необхідні вам, аби вправлятися краще.

Ось іще кілька порад:

• Встановлюйте як малі, так і великі цілі, щоб, коли настане час оцінити себе, у вас уже були певні виконані завдання.

• Упевніться, що ви розумієте, яке відношення до вищої мети має кожен з аспектів вашої роботи.

• Будьте глибоко відвертими. Ця вправа