Читати книгу - "Злодійка, яка плюнула Фортуні в добре око, Майкл МакКланг"

Ніж трохи заржавів і вицвів, а так був у дивовижно доброму стані. Може це було нерозумно з мого боку, і навіть не мало сенсу, зваживши на ті жахи, які я бачила, і які ймовірно чекали на мене, проте вже те, що я тримала його в руці, підняло мені настрій. Це було більше ніж зброя. Він зв‘язував мене з життям до Тагота. Я засунула його в давно порожні піхви й без проблем повернулася зі смертельних земель в Тагот. Хоч якась користь з намиста.

По дорозі я зібрала хмизу для багаття і заглянула в залишки Герцового табору, де підібрала запаси покинуті мною, коли я вперше залишала Тагот. Шовковий намет Герцога досі стояв посеред площі, хоча вже почав перекошуватися. Навколо були розкидані різноманітні припаси, побиті більше ніж місяцем негоди. Все мало закинутий вигляд.

А ще табір був небезпечно близько від воріт Табернакля і Атагос, але Руікі потребувала покривал. Я намагалася не задумуватися про її обрубки. Може ми й врятували їй життя наразі, але я не знала, чи переживе вона ніч. Ми могли тільки припекти обрубки, щоб запобігти кровотечі й зараженню. І якщо підвернеться така нагода, ми можемо спробувати здобути трохи крові Та-Агота і обробити нею Руікі.

Я знала, що достатня доза відновить кінцівки – коли я витягнула труп Хольгрена з землі, на ньому залишалося не так багато плоті. Чорт, кров могла навіть вилікувати інші рани. Завдані Королем Тіней.

Здобути її буде проблемою. І я досі не знала, які в Руікі наміри щодо нас. Якщо до цього дійде, нам можливо доведеться вбити її. Мені не подобалася ця ідея – врятувати чиєсь життя, щоб потім забрати його, але я зроблю це, якщо вона дасть мені привід. І якщо її взагалі можна вбити.

Якщо ні, то ми можемо порубати її на купу дрібних шматочків, як би огидно це не було.

Ні, в мене не було бажання вбивати її, я не хотіла її смерті з низки причин, не останньою з яких було моє глибоке переконання, що вона була ключем до нашого порятунку. Вже тільки за самі знання її було варто врятувати. Кого ще ми могли розпитати про можливості Короля Тіней, його плани, його слабості? Попереджений – отже озброєний, і всяке таке.

В супроводі цих думок, так швидко і тихо, як тільки могла, я завантажила припаси на брезент і в темряві потягнула назад в сад. Коли я повернулася, Хольгрен спав, згорнувшись калачиком, як дитина. З тих пір, як одне з нас по-справжньому відпочивало, минула купа часу. Дивлячись на нього, я відчула, що сама виснажена. Намагаючись вижити, я тримала себе в шорах.

Я вирішила дати йому поспати, поки збудую вогнище. Тоді він буде мені потрібен, щоб розпалити його, і тримати Руікі, поки я буду займатися ділом.

Я опустила свою ношу на землю, витягнула покривало, вкрила його і повернулася, щоб дістати ще одне для Руікі.

-- Навіщо ви врятували мене? – Її голос був безсилим шепотом.

Я витягнула покривало для неї і брезентові тюки, щоб припідняти їй ноги.

-- Навіщо? – запитала вона знову.

-- Бо я не могла просто дивитися, як ти вмираєш. – Я підійшла до неї і закутала в покривало. Я намагалася не дивитися їй на ноги, і не хотіла дивитися в очі. Залишався не надто широкий вибір, куди дивитися.

-- Я вам нічого не зробила. Чому ви не дали мені померти?

-- Ти цього хочеш? Померти?

-- Поглянь на мене, -- зашипіла вона. – Ти б не хотіла?

-- Існує невеличкий шанс, що нам вдасться вилікувати тобі ноги, а може й інші рани. Нічого не обіцяю.

-- Невже ти не розумієш? Це єдине місце у світі, де я можу уникнути його ярма. Я не хочу, щоб мене вилікували. Я хочу померти тут, за межами його влади, за межами його впливу. Я хочу, щоб все закінчилося тут, поки в мені ще залишається щось мого. До того як я перетворюся в бездумний запас його сили. До того як він прогне світ так, як йому заманеться.

Так обережно, як тільки могла, я підняла криваві обрубки і підклала під них брезентові тюки. Було боляче, проте вона не подала виду. Гадаю, вона звикла зносити біль. Коли я закінчила, то повернула обличчя до неї.

-- Тепер послухай мене, -- сказала я. – Так легко тобі не відбутися. Не знаю, як ти опинилася з цим монстром, але, добровільно чи ні, ти допомогла йому в його планах. Тепер в тебе є відповідальність, борг. Ти знаєш, хто такий Король Тіней, які в нього плани, на що він здатен. Подобається це тобі чи ні, твоя відповідальність – допомогти зупинити його. Помреш, коли допоможеш, і не раніше.

-- Ти й гадки не маєш, про що говориш. Його не зупинити. Навіть думати про те, щоб чинити йому опір – божевілля.

-- От бачиш? Таке мислення привело тебе туди, де ти зараз. – Я вказала на Хольгрена, в мені закипала лють. – Глянь на нього. Він не заслуговує, щоб Король Тіней заарканив його, але його чекає така ж доля, як тебе. Я цього не допущу. Заради Керфа, він навіть не хоче бути магом. Ти допоможеш мені знайти вихід з цієї пастки, егоїстична, самозакохана суко, або я покажу тобі, що таке по-справжньому бажати смерті. Ми зрозуміли одне одного?

Вона закліпала, і я побачила, як крізь страждання і страждання, до неї приходить усвідомлення.

-- Ти це серйозно? Ти дійсно збираєшся виступити проти Короля Тіней.

-- Я не віддам Хольгрена цьому вилупку.

-- Твоє кохання доволі сильне. Гідне подиву. Безглузде, але гідне подиву.

-- Спробуй відпочити, якщо зможеш. Після того як я розпалю вогонь, ми припечемо твої рани. Готуйся, як можеш. В мене немає нічого, щоб вгамувати біль.

-- Ми