Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

Ельга схопила перо і одразу опинилася в дивному місці, де не було нічого. Тільки сірий туман. Вона обернулася, але нічого в цьому тумані не виявила, лише порожній простір, в оточенні серпанку.

–Для чого шукала зустрічі з нами? – запитав Душечтець, високий молодий чоловік із великими чорними очима в довгому плащі, його голос звучав втомленим, якщо не сказати знудженим.

– Мені потрібні ви всі, де Містифікатор? – запитала Ельга.

–Схоже ти підкована.–на вродливому обличчі з'явилась тінь посмішки.– Як дізналася?

–Читаю багато.–огризнулася Ельга.– Тож, де він?

–Відлучився. Має справи деінде. З чим завітала?

–Мого зятя вбили. Вирвали серце, я впевнена, що вам щось відомо. Надасте якусь інформацію?

–Серце?! – скрикнула молода світловолоса дівчина в білій накидці, її іменем було саме Життя. – Знову...– вона взялась за своє обличчя, і губи її затремтіли.

Темноволоса, темноока дівчина в чорному плащі – Смерть, простягнуа руки до Життя і швидко зашепотіла щось їй на вухо.

–Вам щось відомо? – дивлячись на Життя, насупилася Ельга.

–Ні.– розгнівано відрізала Смерть.– І тобі вже час. Ступай геть, Ельго Ґотлінська, у нас немає потрібних тобі відповідей.

Душечтець кинув на Ельгу уважний і довгий погляд. Смерть взяла його за руку, розвертаючи, щоб всі вони рушили геть. Життя здавалась стурбованою і дивилась на Ельгу спантеличено, залишаючись на місці, незважаючи на спроби Смерті забрати її геть.

–Прошу. Моя сестра вбита горем, вона втратила половину. – Ельга глянула на Життя, вони дивилися одна на одну якийсь час.

–Хтось знищує половин, розділяє їх. Ми не розуміємо хто, убивці вдається сховатися. Містифікатор вирушив на місце останнього вбивства, ми дуже занепокоєні, Ельго. Але, на жаль, нічого не знаємо. Мені дуже шкода Калерію, передай їй наші співчуття. – з жаром проговорила Життя, торкнувшись руки Смерті. – Усіх нас, так?

Смерть перевела погляд з Життя на Ельгу і кивнула їй.

–Чи не так, Еймарку? – не вгамовувалася Життя.

–Так. Ми співчуваємо втраті половини.– повідомив Душечтець, повільно киваючи.

Ельга уважно роздивилася його обличчя, в його очах під маскою нудьги таївся інший вираз, який дівчині не вдалося розгадати. Хлопець і сам не зводив з Ельги очей, немов намагався щось прочитати. На цих словах вони всі випарувалися. Ельга повернулася до палацу. Айларіан умивався на килимі біля запаленого каміна.

–Скільки разів я просила не палити камін у вітальні?! – крикнула Ельга, знімаючи накидку.

–Це не тільки твій дім, сестро. – заявила Калерія, спускаючись із крижаних сходів. – Тут зовсім не затишно через цей холод.

–Саме тому ти переїхала в місто, забула? – запитала Ельга, Бастіан кивнув їй, засипаючи піском вогонь у каміні.

–Ти женеш старшу сестру з рідної домівки? – роздратовано зауважила Калерія.

–Старша сестра задерла носа, ніби їй усі зобов'язані. – пирхнула Ельга.

–Ким ти себе вважаєш? – запитала Калерія, підійшовши до сестри впритул. – Я старша донька Ґотліна, отже, я є першою претенденткою на престол.

–Зараз ти головна претендентка на копняк під зад.– хмикнула вона.– Забирай свій престол, і котись геть. – огризнулася Ельга.– Тобі ніким правити. Люди, розпещені вами з Калебом живуть, і не усвідомлюють, хто їхні покровителі.

–Чому ти відштовхуєш мене?

–Тому що про нашу спорідненість ви з Пітером згадуєте, тільки коли йдеться про розподіл влади. Ви кинули нас і влаштували свої життя. То чому б не продовжити?

Ельга рушила нагору, минаючи сестру. Калерія знову гірко заплакала. Вони не розмовляли цілий день. Вранці Ельга заглянула до її покоїв.

–Ти вже прокинулася?

–Так. Хоча краще б спала.– сіла на ліжку Калерія, подушки лежали навколо неї, як застінки, а сама вона потопала в пишній ковдрі з хутра.

–Снився Калеб? – Ельга сіла на краєчок ліжка.

–Постійно. – кивнула вона. – Він приходить до мене щоночі, розповідає про себе, що з ним усе гаразд.  Я так хочу до нього.

Ельга обійняла її.

–Ти справді хочеш, щоб я пішла? – запитала Калерія, притулившись до сестри.

–Іноді я думаю про те, що мені боляче бачити вас. – зізналася вона. – Але перебувати порізно небезпечно. На магів ведеться полювання, хтось винищує половин.

– Але навіщо? – стрепенулася Калерія.

– Можливо заради сили, можливо заради влади над магом.

– Якщо половини добре розвинені, вони передають свою силу іншому з останнім подихом, як Калеб.

– Не всі так розвинені, як були ви, Калеріє. – зітхнула Ельга.

– Потрібно кудись перебиратися...

– Знову ти про "бігти"! Це наш дім, і наше місто, я не залишу його на поталу якимось варварам. – роздратовано заявила Ельга.

– Але, це всього лише палац.